Молоко з кров'ю

Коли ти живеш у селі і бавишся з кукурудзяними пупянками, заплітаєш коси тій кукурудзяній ляльці, вдягаєш бабусині намиста, катаєшся на гринжоликах, відшкрябуєш з старої вишні застиглий сік, все здається по дитячому простим і зрозумілим. Здається, що всі люди дружать один з одним, допомагають один одному і, взагалі, моє село, то така собі велика і щаслива родина. Таким воно здавалося мені, бо я зажди по життю ідеалізую світ навколо себе. І яка ж прикрість трапляється років так в 12-13, коли дорослішаєш і підслуховуєш розмови дорослих. Зустрічаються у тих розмовах такі ж Марусі і Тетянки, Попереки й Степани, Лариски і Олексії. Наче отак взяли і навиворіть вивернули моє село, усі нутрощі на людське око. Надзвичайно пише автор. Що не слово, то у саму душу, у саме серце. Особливо, коли ти…

Випадково випало мені прочитати книгу Люко Дашвар "Молоко з кров'ю". До неї, роки два тому, ознайомилася із "Мати все" і вже тоді у мене були досить суперечливі думки щодо творчості цієї безперечно талановитої української письменниці. Щось є таке у її манері написання - з одного боку відштовхує, а з іншого - відірватися не можеш, доки до кінця не дочитаєш. Не знаю, чи то плюс для самої Люко, чи то мінус. Але скоріше всього плюс, звісно, адже книги читають та ще й як! Що стосується даного роману, то я досі ще перебуваю у тій нещасливій історії. І добре, що події описані в селі. Чесно кажучи, надто важко уявити собі таке у величезному місті, не знаю чому, але саме така сільська місцевість надала історії більшого колориту і містичності. Мабуть, тому що у місті, особливо величезному, всі…

Долго я пыталась приступить к чтению этой книги, долго присматривалась к автору, немного отпугиватели этот странный псевдоним. Но как только роман был открыт, я настолько погрузилась в него, настолько прониклась, что не могла оторваться от чтения не хотелось ни на что,отвлекаться, было очень и очень интересно узнать, чем же он кончится. Эта книга страстная, она о любви, об односторонней любви, о любви с надрывом. В общем, моя оценка - не просто пять звезд, а пять звезд с огроменным плюсом!

Такая небольшая книга, а внутри целая жизнь! Повествование охватывает аж пятьдесят два года, от советских времен до наших дней. Очень люблю читать такие романы, где автор нам показывает судьбы героев с детства до старости. Село Ракитное - деревня, как деревня, а страсти пылают нешуточные. Первая красавица Маруся кружит всем парням головы, а у самой в мыслях только один, да только внешностью не вышел. Вот и выходит она замуж за другого гарного хлопца. А еще есть у Маруси главное сокровище – коралловое намысто, бусы то бишь. Это, наверное, тоже главный «персонаж» в этой истории. И хорошо, что не стали переводить это слово. «Намысто» звучит серьезно, капитально, торжественно даже, чем просто «бусы».

Очень-очень понравилось! Тут любовь и страсть, рождение и смерть, преданность и…

З книг Люко Дашвар "Молоко з кровю" стала для мене особливою. Як прочитала її то зрозуміла на скільки наш вибір чи крок, який стосується тільки нас, який є дуже особистим, може вплинути на життя дуже великої кількості людей! Книга повністю поміняла бачення життя, бачення любові. Зрозуміла наскільки різним буває це почуття. Воно в книзі наче кохання але і зовсім не кохання. Книга, як то кажуть, "припала до душі" і стала улюбленою. Вона перечитана мною вже безліч раз, проте не перестає дивувати. Кожного разу інші емоції. А "Червоні коралі" є для мене наче б то символом Люко Дашвар.

Від книжки неможливо відірватися. Перше - мова. Більше, ніж солов'їна. Друге - люди. Геть усі яскраві. Третє - думки... Ніби і буденні, але глибокі, сповнені мудрості і життя. І четверте - то сама історія про коралі, да про кохання - неймовірна, у всіх змістах цього слова!

Любов - не для чужих очей. Любов - то таємниця. Незбагненна примха безрозсудного серця. Квітка папороті.

Книга потрапила до моєї домашньої бібліотеки дуже випадково. Навіть не знаю, чому її лишила, якщо моя перша книга Дашвар ("Мати все") мені не дуже сподобалась. Майже рік налаштовувалась на творчість автора, а прочитала за кілька днів. Та й те так довго лише через особисті справи. Полярні почуття лишає після себе твір. Наче і читається підозріло швидко, але сюжет якийсь такий до болю абсурдний, що починаєш дивуватися відгукам шанувальників авторки: "Все як у житті!". І відгуки такі чи не на всі її книжки. А я все читаю і не розумію, чи це моє і моїх знайомих життя таке простеньке, чи люди живуть у випусках ТСН, "Говорить Україна" та у трагічних долях учасників різних шоу. Чи це і є життя? Не дай Боже.

Хіба можна довірити коханні дню? Людські погляди розірвали б його на шматки лише за один такий день. І згадки б не залишилось. Ні...Любов - не для чужих очей. Любов - то таємниця. Незбагненна примха безросудного серця. Квітка папороті. Такі обійми під сонцем, не змусить ту квітку розпуститися вночі. Тільки - дві зорі, що раптом перестануть світити холодним блакитним вогнем,запалають теплим світлом любові і впадуть у своє кохання, як у темний безлюдний ліс, де на них уже чекає квітка папороті. І що його бідкатися про загублене життя? Любов - краща за життя. І щоби це зрозуміти, треба прожити ціле життя

Важке життя, що ділиться на 2 половини: на день та ніч, на чоловіка та коханця, на любов та зраду, на життя та на смерть. Вдень ти живеш одним життям, яке показуєш усьому світу: багатий…

Це просто якийсь "Грозовий перевал" по-українськи. Тільки в ролі Хіткліфа виступає Маруся, яка зруйнувала життя не однієї людини: Степана, який ніби сліпий все життя не міг забути її; Олексія, який все життя не міг зрозуміти її і Тетяни, яка була жінкою Степана, який не міг забути Марусю. Тетяну шкода більш за все: ця жінка найбільш за все на світі хотіла звичайного жіночого банального щастя: відчувати поруч люблячого чоловіка, зустрічати його борщем-хлібом і мати дитятко, але не судилося. Життя її добряче покидало. Магічну дію коралів я так і не зрозуміла а головна героїня Маруся просто-таки вибішувала моментами своєю поведінкою. Що їй в житті не вистачало? Як так вийшло, що якесь червоне намисто так засліпило їй життя? Звичайно ж, Дашвар пише в своєму стилі: відірватися неможливо, вже…

История любви Маруси-румынки и Степана-немца, скрытая от людских глаз и освещаемая лишь светом луны и звезд. Свою рецензию я бы хотела начать с замечания, что эта книга стала для меня неожиданным открытием: из-за обложки и названия, а также из-за того, что книга относится к современной украинской литературе, я приступала к ней с предубеждением. Что, впрочем, неудивительно: из, так называемой, “укрсучлитр” я постоянно натыкалась на “чернуху”. Начало книги подтвердило мои худшие ожидания (жуть как не хотелось читать про “золотую молодежь”)... а потом начался раздел “Ясний ранок” и я с упоением поглощала страницу за страницей, упиваясь сочным украинским языком! Странная любовь Маруси и Степана не поддается логике: казалось бы, ничто и никто не могло помешать им соединиться, ведь они были…