Жовтий князь

Це, мабуть, наймоторошніша, найстрашніша книжка в українській літературі. Книжка, у якій без купюр і без прикрас показані жахи 33-го року. Те, як відбирали все їстівне до кожної крихти. Як партробітники вивозили із млина борошно мішками, а під парканом того ж таки млина від голоду помирали люди. Як селян розстрілювали за спробу підійти поближче до їстівного, за бажання врятуватися і жити. Як люди у місті вмирали просто під парканами, а товстуни, проїжджаючи повз них на машинах, мугикали масними губами щось про "не хочуть працювати, так їм і треба". Як батько, поїхавши світ за очі на заробітки і повернувшись з борошном і грошима, не дійшов кількох метрів до власного порогу і помер з голоду. Як...

У цього роману є продовження, другий том, написаний набагато пізніше, через 40 років після…

І ти, хлібороб від старих предків, мусиш гинути з родиною, бо кувачі гріха звеліли кожному виконавцеві своєму: «Вбий душі!» А так мало ти хотів — дрібного місця під небом; трудячись на клинчику землі, кормити дітей і одягати.

Не перестают меня удивлять люди, которые при словосочетании «украинская литература» могут сказать только одно: «она пессимистичная и невеселая, в ней всё об одном да об одном – как же тяжело жилось украинскому народу». А что поделать, если украинская история действительно такова – трагическая, полная несправедливостей, грустная. О чем еще писать, если люди наблюдали эти «невеселые» реалии каждый день своей жизни? Нет, был, конечно, например, Остап Вишня, который писал чудеснейшие юморески, да и то, стал в итоге юмористом-мучеником. Ну да не о нем речь.

Книга «Желтый…

Одного разу прибігла на подвір’я комісія, вганяє щупи в землю, запитують: «Де ти їжу береш, що не здихаєш?» Знайдено буряки і тепер скоро кінець.

Я не хочу переповідати твір, не хочу писати про образи, а хочу лише написати про мої власні почуття.Жах...страх...мурашки по шкірі...відверта огида... Це ті почуття, які в мене виникали на протязі усього роману. Жах тому, що до людей ставились гірше, ніж до челяді. Страх наповнював душу від самої думки про те, що ось так вільно могли прийти у хату і забрати все до останньої крихти. Мурашки по шкірі від невинних смертей. Відверта огида до влади. Влада - це зло у будь-який час і будь-яку епоху. Всі її прояви - зло. Я гадаю, що цей твір занадто тяжкий для школи.

Твiр В. Барки "Жовтий князь" розповiдає про страшнi подiї голоду 1932-1933 рокiв. Цей роман є лiтописом сiмейного життя родини Катранникiв.

Автор глибоко розкриває ту проблему. Залишившись без хлiба, село голодувало. Люди не тiльки поїли усiх собак, щурiв, домашнiх тварин, а почали перетворюватись на канiбалiв. Чи може нормальна людина з'їсти своїх дiтей? Нi! Але до цього їх довела радянська влада. Село вимирає, люди деградують, а партiя заявляє, що народ почав жити краще!. Невже все так погано, невже це - кiнець? Нi! У той час народ вижив. В автора також є надiя: вiн залишає живим Андрiйка; саме в нього автор вкладає надiю на краще. Попри все народ живе!

Потрібно читати такі книжки, які не дають забути ці трагічні сторінки нашої історії, допомагають культивувати національну пам'ять,…

Ця книга… Важка. Страшна. Болюча. Оповита простирадлом смерті. Я довго не наважувалася її прочитати, хоча знала, що це шедевр, але шедевр тяжкий і тягучий як смола, гіркий мов жовч. Я декілька разів починала читати цей твір, але залишала… Не могла… Не той мій стан, не той був час. І таки наважилася, хоча передбачала спазми в горлі і нестримні сльози. Багато сліз. Гірких, болючих… Цей твір затягнув мене і я… Сама опинилася в селі Кленоточі, яке з кожним днем, з кожним тижнем перетворювалося на цвинтар. Поряд з головними героями я переживала їх муку і страждання. І протягом всього твору запитувала: чому? За що? Звідки взялося цієї безлюдяної бісівської агресії, щоби так жорстоко нищити народ? Захотілося мені тепер, все-таки, прочитати Конрада Лоренца. Можливо він хоч привідкриє мені…

Твір затягнутий, написаний важкою мовою, може, надто жорстокий (хіба можна інакше?) але я можу назвати тільки одну книгу обов"язкову для кожного українця і це "Жовтий князь".

В ньому зображена безглузда в своїй жорстокості радянська влада, показана наруга над старістю, над християнством, ми бачимо зрадників з українського народу, а не тільки катів-прибульців. Також бачимо людяність. Людяність простої сільської родини Катранників яка залшиться у них навіть коли їх садок поповнюватиметься новими могилами, людяність білоруського народу якому Барка передбачає гарне майбутнє, людяність жінки котра приютила Андрія, вірнісь християнській вірі коли відречення могло б врятувати їх життя.

На жаль, в книгарнях та Інтернеті розповсюджена тільки менша перша частина твору, вона й екранізована, а зі…

Спочатку читалось якось складнувато через мову, побудову речень. Придумала, що це через те, що автор емігрував й не має безпосереднього звязку з нашою простою розбалакувальною. Але згодом звиклось. Та книга залишилась складною, саме такою, яка має бути. Легко про ті події писати неможливо й НЕ МОЖНА!

Прекрасно помню как мы читали эту книгу в десятом классе. Толстенная,старая,которую я благополучно взяла в центральной библиотеке,она как-то в мои планы не входила.Но желание не сдавать контрольную,а получить оценку автомат пересказав произведение победило, чему я очень благодарна. Я ревела и не могла оторваться от чтения.Это книга,которая без художественных приукрашиваний,лирических отступлений рассказала всю жесть того времени.Да,страшно и в некоторых моментах мерзко. Но как Барка все передал.Его я запомнила,а признаться честно я не помню и половины того,чего мы читали в школьной программе. "Жовтий князь"-это крик души.Мне даже страшно представить что такое голод,геноцид,допросы,а это было и автор все это выложил как на одном дыхании.Я не могу сказать что это простое произведение и…

Я довго не могла підібрати слово, яким можна охарактеризувати цю книгу. Сказати, що книга сподобалась не можу тому, що події, описані в книзі не можуть подобатись. Вони жахають своєю реалістичністю. Голодомор в цій книзі показаний на історії однієї родини. Саме від цього починаєш ще більше розуміти всю складність життя людей в Україні 32-33 років минулого століття. Описи вражають своєю реалістичністю, а мова тексту додає ще більшої реальності. Адже не могли звичайні сільські люди розмовляти гарною літературною мовою. Скоріше вони говорили серцем, душею. Всі їх відчуття, такі тяжкі в своїй реалістичності, автор вилив на папері дуже тонко. Читаєш, і стає страшно від того, що таке могло коїтись на цій гарній землі, яка завжди славилась своєю щедрістю.

Дуже жаль, що селяни не змогли…

Ця книга з'явилася у шкільній програмі в кінці 90-х. Тоді наша вчителька десь таки дістала ту книжку (нові книги ще не були надруковані великими тиражами, а старих не знайти в бібліотеках). Як заведено, вона давала читати тим учням, які любили цю справу. Але на той час, прочитавши анотацію, я відмовилася від неї. Я з задоволенням читала Чуму з зарубіжної, але пересилити себе і взятися за Барку не змогла. Відчувала, що з моєю головою трапиться щось дуже погане. Тільки через 5 чи 6 років я таки не витримала (бо ж занозою сиділа вона непрочитана) і почала читати. Боже, я не могла відірватися від монітора. Від початку до кінця слова розпливалися від мокрої пелени, що застилала мені очі. Через тіло проходив ніби струм. Все тіло боліло. Сидиш, задихаєшся від ридань і не маєш морального права…