3 Іллюзією життя його самого не заміниш

Після того, як прочитала Століття Якова , я почала скуповувати всі книги Володимира Лиса, і нові, і видані раніше. Хотілося вичитати все. Але… Ось уже третя книга, що принесла розчарування. Ще більше, ніж попередні.
Щось не складається у мене з цим автором останнім часом. От і ця книга - впевнена трійка, хоча ні, не впевнена. Натягнута за імʼя на обкладинці. Не було б цього імені, я б напевне кіл вгатила б.

Криза середнього віку, як і пубертатний період, не минає нікого. От і Андрій Троян дочекався свого часу. А почалося все з того, що його покинула Магда, кохана дружина. Та чи кохав він її колись? Чи кохала вона його? Можливо так, коли все ще тільки починалося. А потім… А потім все стало рутиною. Робота, народження доньки, мрії про квартиру, сварки через це. Все пройшло. Тепер він, покинутий дружиною чоловік, самотній і рефлексуючий, безперервно в пошуках чогось, чи когось. І було б це непогано, якби Андрій розумів, що він прагне, чого шукає. Та, схоже, він цього не знає. Жінки змінюються одна за одною, кохання приходить і відходить, про деяких він навіть не може зрозуміти, вони справжні, чи видумані його уявою. І щоразу він не уявляє життя без чергової любоньки, а потім на горизонті появляється старе кохання, чи нове, залежно від обставин.
Робота не приносить задоволення. Ніяка. Навіть звістка про те, що його давній проект когось зацікавив. Іллюзія життя… Іллюзія кохання. Що далі? Іллюзія смерті?

А з братом-близнюком я так і не просікла. Для чого оце все було? Чому? А головне - який у цьому сенс? Яким чином він мав замінити Андрія? І чому захотів цього?
Зате з каменем все зрозуміло. Кожен з нас має свій камінь, і котити його вгору, чи вниз, піднімати, чи просто дивитися на нього, - то вже особисте рішення. Головне - не перестаратися.

После того, как прочла Століття Якова , я начала скупать все книги Володимира Лиса, и новые, и изданные раньше. Хотелось вычитать всё. Но… Вот уже третья книга, принесшая разочарование. Еще больше, чем предыдущие.
Что-то не складывается у меня с этим автором в последнее время. Вот и эта повесть – уверенная тройка, хотя нет, не уверенная. Натянутая за имя на обложке. Не было бы этого имени, я бы наверняка кол воепила бы.

Кризис среднего возраста, как и пубертатный период, не минует никого. Вот и Андрей Троян дождался своего времени. А началось всё с того, что его покинула Магда, любимая жена. Но любил ли он её когда-нибудь? Любила ли она его? Возможно, когда все еще только начиналось. А потом… А потом все стало рутиной. Работа, рождение дочери, мечты о квартире, ссоры из-за этого. Всё прошло. Теперь он, покинутый женой муж, одинокий и рефлексирующий, непрерывно в поисках чего-то или кого-то. И было бы это неплохо, если бы Андрей понимал, что он хочет, чего ищет. Но он, похоже, этого не знает. Женщины сменяются одна за другой, любовь приходит и уходит, о некоторых он даже не может понять, они настоящие или выдуманы его воображением. И каждый раз он не представляет жизни без очередной милочки, а потом на горизонте появляется старая любовь, или новая, в зависимости от обстоятельств.
Работа не доставляет удовольствия. Никакая. Даже известие о том, что его давний проект заинтересовал кого-то. Иллюзия жизни… Иллюзия любви. Что дальше? Иллюзия смерти?

P. S. А с братом-близнецом я так и не врубилась. Зачем все это было? Почему? А главное – какой в ​​этом смысл? Как он должен был заменить Андрея? И почему этого захотел?
Зато с камнем все ясно. У каждого из нас свой камень, и катить его вверх, или вниз, поднимать, или просто смотреть на него, - это уже личное решение. Главное – не переусердствовать.