Цитаты — стр. 5

...втайне надеясь на момент истины — на тот полунощный сбой механизма, когда в подогреве алкоголем и дружеским трепом у людей возникает потребность на время снять своих внутренних часовых, расстегнуть «ремни безопасности» и стать собой, — тогда-то наступает пора откровений, открываются шкафы, выдвигаются ящики, выплывают на поверхность годами скрываемые секреты, признания в давней любви или, наоборот, в давней зависти, звучат ошеломляющие истории, о которых ты и понятия не имела, не замечая ходила мимо логова спящего льва, сеанс продолжается недолго, если по-ведьмински считать, то примерно от первых до вторых петухов, но это пик каждой вечеринки, ее катарсис, без которого она — что секс без оргазма, и именно такими моментами, как живыми узелками, и крепится дружба, и, если б, например, бедных недотеп-американов кто-нибудь научил не расходиться из гостей в десять, а подождать еще часика два-три, когда начнется самое интересное, они могли бы здорово сэкономить на психоаналитиках…

Світ простий і зрозумілий. Його рівно стільки, скільки ти зможеш відчути й охопити своєю пам’яттю. Він має чіткі обриси й міцні кордони. Кордони ці пролягають зовсім поруч — за ближчим рядом холодних дерев. Там, далі, за цими видимими кордонами, починається щось інше — щось цілком чуже, незрозуміле й тому малоцікаве: невідомі тобі люди, недотичні до тебе обставини, непрояснена для тебе країна. Тут натомість — усе на своєму місці, все можна пізнати на дотик, усе відчитується за голосом. Дім, наповнений тисячею предметів, місткий і вивчений напам’ять, до останнього ґудзика в горішній шухляді. Родина, до якої звик так, як звикають до власного тіла. Батьки — ще живі й здорові, від яких усе більше віддаляєшся, які все менше тебе розуміють, хоча це жодною мірою тебе не турбує: достатньо того, що вони просто десь є, десь поруч, оберігають тисячу звичних тобі з дитинства предметів, долучаються до тисячі відомих тобі з дитинства голосів, тому хай віддаляються, хай не розуміють — у цьому світі їм усе одно знайдеться місце, вистачить часу, аби все владнати, вистачить простору, аби не заважати один одному.Вистачить місця для школи — з її мертвотним духом підігрітої їжі, з лункими вечірніми коридорами, з близькістю й відчуженістю. Вистачить місця для друзів і знайомих, для необов’язкових розмов, нетривалого захоплення, неусвідомленого страху. Для ворогів теж місця вистачить, для образ, для ганьби, для останніх підліткових сліз у подушку, які ніхто не побачить, але які ти сам ніколи не забудеш. Усьому стане місця, оскільки все так і створювалось. Усе поміститься, ніщо не буде зайвим. Головне — не виходь поза кордони, тримайся цього ламкого березневого світла, що так швидко завершується, зазирай у станційні вікна, ніби в акваріуми з монстрами, бери від життя лише те, що готували спеціально для тебе.

Та ні! Справа не у тому, що рудий, як іржа, сліпий як кріт, ще й малий на зріст. Тетянка як у дзеркало гляне, так скаже — у людини душа повинна красивою бути, а не лице. А у німця й душа темна, незрозуміла. Мовчазний, знай курить і курить… Сяде на лавку, очі у землю і курить. І про що він отам собі думає?