Культ

Чесно кажучи, не розумію, чому так вихваляють цю книгу. Враховуючи те, що я зовсім не пам'ятаю, про що там ідеться, напросився висновок, що я не була під враженням від неї взагалі, хоча прочитала 3 роки тому - відносно недавно. Эдине, що пам'ятаю - головного героя звали Банзай, він працював вчителем в школі. Все. Крапка. Чим це закінчилось - хоч вбийте, не пам'ятаю. Щось незрозуміле і неосяжне для мого розуміння. Як на мене, в Дереша є набагато цікавіші книги, ніж "Культ".

Такої дурні я давно не читала. Цю книгу навіть не дочитала. Вчора прочитала "Голову Якова". Там хоча б ідея сподобалася, а тут взагалі нічого. Зрозуміла, що він цікавиться містикою (згадує Говарда Лавкрафта, різну міфологію), якісь сни, гриби, куріння. Не зрозуміла я його твору. Тим паче зашла на його сторінку в соц. мережах и зрозуміла, що він з раннього віку цікавиться потойбічним, просвітленням, медитацією. В мене інше світорозуміння, тому я не розумію автора. Більше його книг не збираюся читати. Згодна з виразом, який прочитала в його групі: З листів читачів:

"Мене завжди переконували, що ваші твори - це жах, написаний під дозою".

Проковтнула цю книжку без солі й спецій, не жуючи. І вона стала мені до смаку. Не улюблена, однак цікава, захоплива, чудова й молодіжна. Якщо починаєте читати Дереша, почніть з "Культу".

Книга, которая увлекла меня в мир ОС-ов, познакомила с Кинг Кримсоном и Ван Дер Грааф Генератором. А ещё именно отсюда растут корни моей любви к Лавкрафту. Книга, которую особенно хорошо читать в декабре. Книга о тёмных культах, о любви, о тёмных и далёких мирах. Люблю эту маленькую книжечку.

З перших сторінок книги я зрозуміла, що читаю абсолютний шедевр, де прорахований і гумор і ця атмосфера так би мовити неформальна, перенасиченість назвами крутих гуртів, авторів книг та інших речей, які примушують відчувати естетичне задоволення, тому що всі ці деталі настільки близькі.. Книга легко читається, хоч початок трохи відрізняється від кінцівки за типом емоцій,можливо. Не очікувала, що буде трохи своєрідної фантастики. А ще мене приводить до емоційного екстазу оформлення книги(фото COIL) Одним словом, ГОДНОТА)) і шкода, що лише зараз прочитала - такі книги краще читати у 14-17р.

Твір незрозумілий - схоже на кальку із різних фантастичних книг та фільмів. Мова та говірка, якою написано, - сподобались, різнобарвно. А все решта - не нове. Не можу зрозуміти, чому люди вважають даний твір культовим та цікавим.

Ой, ну розлогих рецензій я писати не буду, обмежуся лише декількома словами. Я просто закохалася у цю книгу. Стиль, манера написання і цей чисто український сленг і жаргонізм мене причарував. Шкода звичайно, що Банзая спіткала така доля, я чомусь думала, що не так буде в кінці, але ж ці автори...

Мені дуже сподобалась книга (до речі саме з неї почалося моє знайомство з творчістю Дереша).

Нехай пробачить мені автор, але книга мені не сподобалася. Не знаю, що має бути в голові зовсім молодого хлопця, щоб писати такий депресняк? Мені подобається мова Дереша, прикольні нариси з життя, але укурені роздуми й галюцинації, чужі усвідомлені сни - це не для мене. І головне, що кожна книга починається цікаво (також читала "Поклоніння Ящірці", "Намір!"), чекаєш якогось цікавого розвитку подій, нехай місцями навіть трагічного, а отримуєш якусь чорнуху. Причому таку, яку фантазія здорової людини не створила б. У мене після прочитання лишився неприємний посмак.

Перша книга Дереша, котру я прочитала, мені сподобався сюжет, цікавий, оригінальний, наркоманський, галюцінації, з долею гумору. Перечитувати не буду, але й не жалкую що читала.)

Как говорится, "вот мы и встретились", сучукрліт.

Заведомо нелюбимая, заочно презираемая. А на деле - не оправдавшая никаких ожиданий, предвестников сих чувств. Простая, заманчивая, притягивающая простым-обычным языком, не отталкивающая сверх-мудреными вкраплениями, чересчур дворовыми вшивками и облако-туманными латками. Привлекая своим гаррипоттериазмом (пускай, магия этих волшебников принимается перорально), сияниязмом (злая сила деревенского колледжа) и кастанедизмом (странно было бы его не вспомнить в этой рецензии), огонек повествования в "Культе" местами разгорается так ясно, что и отрываться вовсе не хочется. Многие критикуют задумку со сновидениями, которые покрывают собою сюжетную линию и заставляют блудить без причин и следствий, но, как по мне, это как раз тот дурман, который…