Тому, що ти є

Після "Гонихмарника" - першого знайомства з Дарою, ця книга читалась мені як твори Роздобудько, Талан,тобто як романи української сучасної літератури з емоційним навантаженням, розкриттям близьких моєму оточенню тем, але без містики, за що ж я і полюбила Корній,я гадала, що лише історія про дводушника одна в своєму стилі,як я помилялася! І коли я відчула захопливе поєднання реальності з містикою, як ж тоді побіг тілом табун мурах! Чому обрала її? Книга невелика за розміром, а я хотіла на день-два втопитися в чомусь неймовірному, будучи знайомою з Гонихмарником та Аліною, я надіялася що не прогадаю. Початок мене почав топити дуже швидко, захлиналася емоціями,переживаннями та почуттями, ковтала інтригу незвіданої глибини сюжету, поки не опинилася у вирі. Тоді ж почала борсатись. Спершу…

Не божевільна історія. Історія божевілля. А ви коли-небудь задумувалися, як багато залежить від одного несказаного слова, як від однієї фрази життя набирає інших барв? "Тому, що ти є" - роман болю, роман любові. Любов - це тільки двоє... Оксана - вперта, рішуча, енергійна, самовпевнена донька "мєнта". Сашко - млявий, милий, сором'язливий, до безтями закоханий мрійник. Здавалося б, що може поєднувати дві діаметрально протилежні особистості? Саме особистості. Це роман про "стерпиться - злюбиться". А ні, кохання не виникає зі спільної рутини, дорогих речей і навіть зі спільної дитини! Тут або є вогник, або його немає відразу. Кохання витриваліше за зорю, воно не згасає. Роман про те, як можна раз і назавжди впустити шанс. Шанс-шлях до щастя. Для кожного є кожний. Один. Дару Корній завжди…

Все испортил эпилог. Потому что до него это была хорошая мелодрама, пусть и с налетом мистики, пусть и полная преувеличений и с топорным делением на плохих и хороших персонажей. А эпилог... Наверное, это был такой прием - ну, пусть сам читатель выбирает, которая концовка его больше устраивает. Но зачем было весь огород-то городить, если все заканчивается так, как оно в первых абзацах эпилога описано? В общем, книга тяжело давалась поначалу, потом моя душа развернулась, а затем в эту развернутую душу неслабо плюнули. Странно.

Книга наполовину реальна, наполовину фантастична. Одразу ніби здається, що все розумієш, а от вкінці з'являється якийсь Числобог і дивна кімната, і в результаті історія закінчується зовсім не так, як я очікувала. Багато драми, багато сліз (це характерно для сучасної укр. літератури). Я не надто в захваті від книги, незрозумілою вона мені здалась.

Так, це не "Щоденник Мавки", з якого почалося моє знайомство з автором. І, може, якби не Епілог, я б сказала, що це звичайна собі гарно написана книжка, хоч місцями з не зовсім природніми обставинами та діалогами, але не більше. Краще було б той Епілог не читати і залишити все, як є - з фантастичним, та все-таки хепі-ендом. А вийшло так, що останні сторінки стали своєрідним тестом на дорослість. Дара Корній водночас і натякає, і залишає нам вибір. Мовляв, вірте в диво, якщо хочете! І, що неочікувано, я, яка раніше запросто так би й зробила, обрала інше – прийняла божевілля героя. Бо ж, бачте-но, гарна казочка, але всі ж розуміють, що так не буває. І от мучуся запитанням: а як же ті крила, про які йшлося в тексті? Коли ж це і я встигла їх обрізати?..

Вперше познайомилась авторкою саме цією книгою. Сподобалась вона мені відрау, з перших сторінок. І сюжет не був затягнутий, і одноманітності героїв не відчувала. Але кожному своє, звичайно. Сильно врізалась думка, що потрібно цінувати кожну хвилину життя, і пам'ятати, що більшість наших вчинків це не вибір сьогоднішного дня, воно може впливати ще довго на твоє подальше життя. Книгою задоволена, фінал вразив! Залишились приємні думки, враження тільки позитивні. Однозначно продовжу знайомтво з Дарою Корній.

Скажу одразу - це одна з найсильніших книг укрсучліту, яку я прочитала останнім часом. Про Дару Корній я чула від кількох подруг, але все не доходила до книгарні, аби щось придбати. Тож, коли потрапила на очі ця книга, вирішила, що нехай вона поповнить мою бібліотеку. Зрештою, коли почала читати, відірватись не могла. В Дари Корній неймовірна легка українська літературна мова. Коли читаєш книгу, то здається, ніби чуєш ці діалоги. І вони не натягнуто-надумані, а цілком реальні. Знову ж таки, авторка продовжує традицію вводити в твори міфічні персонажі. Тут - це Числобог з його собакою. В книзі показане роздоріжжя. Коли людина має зробити вибір і його наслідки. Героїня пішла не тією стежиною, але ж час можна повернути, чи ні? Неймовірно вразила історія батьків-професорів, які вважали себе…

Дара Корний пишет прекрасно, красивый язык, правильный слог, немного нереальные, но в тоже время настоящие истории о чувствах, о любви и просто о жизни обычных людей. Читать было грустно, наверное, потому, что ты понимал - вот она, правда...С другой стороны, пыталась себя убедить в том, что не бывает таких историй и это просто придуманная печаль.... Книга заслуживает на внимание людей, которые любят современную украинскую литературу, женскую прозу.... Поставила бы 5 баллов, но удержалась. Одну звездочку похитила главная героиня книги, немного не вписывается она в историю, слишком много эмоций, нервозности, какой-то неправильности. Но это уже субъективно..... Приятного чтения!

Книга дуже сподобалася:)деякі моменти доводили мене до сліз. Мені здається це + тому що мало кому вдавалося мене довести до сліз. Я маю на увазі книги:) Для тих хто любить книги про життя і ситуації які можуть трапитися з будь ким. Рекомендую:)

- Невже може бути щось спільне в гордого величного орла та облізлого злодюжки горобця? - Небо у них спільне! Небо!.. (с)

Чесно кажучи, дуже насторожено я розпочинала знайомство з книгою, оскільки до сучасної української літератури моє відношення переважно негативне. Але настороженість моя зникла з перших сторінок - розбилась, немов об скелі. Ця неймовірна історія заполонила мене з перших сторінок і тримала на одному подиху до останньої. Вже на 26 сторінці по тілу пробігли перші мурашки. Хочеться порадити прочитати книгу усім тим, хто, не дивлячись на темні відтінки буднів, продовжує вірити у дива...

І не лише у нашій...

Гори стають…