Місце для дракона

Он был рождён убивать, по крайней мере все так думали. Но он, милый молодой дракон, сопротивлялся навязанной ему судьбе. Он читал книги, наблюдал за природой. Любил жизнь и ценил ее, не только свою, но и других. Но в том волшебном царстве, в котором ему суждено было родиться, знали другие "законы природы" по которым дракон должен убивать, по которым дракон это враг.

Борьба людей выглядит абсурдно, как и многое в реальной жизни. Легко проводить параллели. Мораль отличная, конец произведения вызывает эмоции.

Книга рассказывает о говорящем безобидном дроконе , который умел писать ; читать ; говорить на человеческом языке ; ел цветы , траву ... Некому не мешал вообщем , но король той местности захотел выдать свою дочь за рыцаря , который по закону должен убить дракона. Ну , и конечно же наш добрый дракон поддался этой идее и умер (чуть-чуть не от того кого хотел бы князь себе в зяти , но ладно) . Зять в конце получить по заслугам... Но те , кто воспринимают все очень близко к сердцу , возможно будут плакать с этого произведения( Рекомендую "поплакать")))

Зараз проходимо по шкільній програмі. Прочитала на одному подиху. Захоплююча історія про дракона-поета з аж ніяк не хепі ендом. Між рядками цієї казки можна побачити багато чого. Наприклад, не слід всіх рівняти під одну лінію, не завжди правильні рішення є на поверхні. Найбільше сподобався Грицько(той самий дракон-поет), лицар пан Лаврін і пустельник. Під самий кінець, я не змогла стримати сліз. Ця казка, аж ніяк не для дітей. Вона повчає нас, вказує на сьогоднішні проблеми... А герої, які захоплюють з перших сторінок відіграють у цьому важливу роль.

«Народженому в темряві і помирати в темряві легше. А кому вдалося хоч промінчик світла уздріти, смерть йому в тисячу разів страшніша.»

Кожного разу, читаючи Юрія Вінничука, я все більше і більше усвідомлюю, який же він талановитий, який… український, і як майстерно між стрічок вміє заховати ту саму правду, яку хоче донести своїми творами.

«Місце для дракона» - казка. Але вона незвична для нашого сприйняття. Насамперед, у ній немає ґепі-енду. Отож настройтеся на сумне-сумне, і зовсім не дитяче чтиво. Адже дракон тут не страшний і жорстокий монстр, а витончений і вишуканий поет, який цитує біблію, любить городину, а біля його печери не купа кісток нещасних жертв, а красива і запашна клумба. Та й лицар тут, хоч і бестрашний, але не зовсім відповідає стандартам. Головне для нього - не слава…