Жовтий князь

Стала Доня схожа на воскову свiчку: догоряти чистим вогником

Таким було життя народу під час голодомору. Всі згасали на очах. Марніли, знесилювались та догоряли на очах своїх рідних, сусідів та односельчан. Під час дня поминок голодомору часто показують такий страшний чорно-білий фільм про ці події. Я завжди його боялася дивитись. Ще з самого малечку. Але потім подивилась. Було страшенно страшно. І це я ж просто дивилась фільм та прочитала книжку. Як же ж було страшно самим людям, які жили тоді!

Дуже страшна книга, але її обов’язково необхідно прочитати.

Дану книгу прочитала після рецензії Paloma_Blanca .

Посланець вернувся, бо з сіней сільради виступили два сизомундирні міліціонери і покурюють. Потягнули з перехрестка до сільради — місцеві партійці. Микола на них вимовив: — Хліботруси! — А ми ні: ми хліботруди, — сказав Андрій. — В основному вірно; але хліботруди не ми з тобою, а старші. Ми хлібокуси. Андрій мовчки згодився; потім повідомив: — Я знаю, хто всякі другі. — Що знаєш? — Є хлібопроси, і всякі. — Добре! — сказав Микола. — Твій горщик здібний варити. А ще? — Ну, є… хлібоноси і хлібовози. — Ще — хто? — Ще, зараз подумаю, є хліботорги, і хлібокупи, хлібокради. Це все. — Гаразд. А хто — ті, що хліб дають хлібопросам? Андрій думав і вагався, і не міг сказати; видно, знайшов слово, яке не задовольняло — плечима знизав від невирішення. — Звуться: хлібодани! — назвав Микола, — Їх мало;…

Писать даже не рецензию, а самый что ни на есть пустяшный отзыв на «Желтого князя» — вначале это кажется задачей совершенно бесполезной и почти невыполнимой. Мне не помог даже недельный тайм-аут, взятый для осмысления.

Зачем и кому рекомендовать Барку, которому я поставил пять звезд? Сегодня такого не читают. Однозначно. Ну, может быть, по программе. Или по диагонали. А потом, отмахнувшись от всего этого, возвращаются к привычному фэнтези или чему-нибудь, щекочущему не душу, а скорее гениталии.

О чем пишет Барка? О ничем неприкрытом страдании, о жизни и смерти в нем. О страшной и тщательно спланированной несправедливости, выкосившей целое поколение украинских селян. И все это на примере одной дружной, но загнанной в угол и вымирающей семьи.

Как пишет Барка? Без натурализма, но в…

Для мене роман "Жовтий князь" - це крик зраненої української душі. Ніколи не читала нічого більш красивого і страшного. Саме так: красивого і страшного. Автор сам пережив голодомор 32-33 рр., тому так правдиво, з таким болем і гіркотою розповідає про життя однієї родини (Катранників) у цей час. Вражає ось що: якщо люди поперетворювалися на звірів і забирали останній кусінь хліба у голодної дитини, то - хто ми? Адже кожен із нас може бути нащадком того злісного партійця... Родина Катранників - образ всього українського селянства, яке боролося за виживання як тільки могло!Чому? Чому люди такі черстві, безжалісні, справжні звірі? Але ж і вони виявляють солідарність, збираються у зграї, допомагають один одному, а в людей-героїв твору цього немає... Свій - свого... За віщо?! Невже якась…

якщо одним словом, то - МОТОРОШНО. Неймовірно моторошно...Але читати варто. Такі книжки не просто впливають на твій світогляд, після таких книжок на світ дивишся іншими очима...

Це не просто книга. Це книга пам'яті, пам'яті всіх тих хто помер та постраждав від голоду 32-33х років.
В ній змальована не сім'я Катранників а всі невинні жертви,кожна сім'я,якої торкнулося те страшне лихо.
Болюча книга. З кожною сторінкою поставало страждання людей, безвихідь,вічний морок з якого не було виходу.
Після прочитання залишилося гнітюче відчуття,та все ж,кому не байдужа історія України мусить її прочитати.