Століття Якова

Ще один приклад безхарактерного і ординарного персонажу. Нічим, окрім як сексуального досвіду, Якове життя не вирізняється, от і читайте на 230 сторінках, як Яків любився з малою Улянкою, в якої "груди як диньки", з польською паняночкою Зосею, яка мала дитину від іншого, але втікала від нелюба в глухе українське село, з Гандзею, і навіть з медсестрою Світланою, що порятувала його життя... Все змішалося в романі - коні, люди. Бандерівці вбили дружину і дітей Якова, а комуністи вислали його першу любов в Сибір, сам Яків воював то за поляків, то за Сталіна. Що ж лишається бідному Якову робити напередодні сторіччя, як згадувати своїх дітей, мертвих і живих, позашлюбних і "законних". Коротше, звична для української літератури картина: мелодраматичний роман з кількома вбивствами і нотками…

Життя плине дуже швидко, дні летять, кожен з нас згадує своє минуле. Яків - найстаріша людина у одному з волинських сіл. Зовсім скоро відмітить століття. Одного разу в житті ще 95-річного Якова з'являється молоденька Оленка. Старий рятує дівчину-наркоманку від жаливої смерті, але з часом Оленка зникає, не подає вісточку ось вже 5 років. Старенький хвилюється, адже це нещасне дитя було йому як онука, яка відрада. В очікуванні листа від Оленки Яків поринає в своє минуле. Він прожив складне життя, йому є що розповісти людям: бідність, через яку хлопцеві не судилось бути з коханою Улянкою, потім - військова служба, де Яків познайомився зі своєю дружиною Зосею, прихід "Совєтів", Друга Світова війна, ОУН, страшна втрата найдорожчих людей. В Якова є діти, онуки, донька Ольга за ним доглядає, а…

Ця книга - для мене не просто книга. Це одкровення, політ душі, приголомшлива сповідь людини, яка прожила дуже важке, сповнене болем і втратами життя. Але, водночас, у житті столітнього Якова було й кохання, й щастя, й радощі. Для мене якесь диво, як, ну як авторові вдалося у 237 сторінках так вичерпно, влучно та напрочуд сердечно показати долі головних героїв, саме героїв, не персонажів?! Найдивніше те, що їх життя описано на тлі історії українського народу - трагічної, до болю рідної - так повно та досконало, що іноді пронизує думка, що, можливо, автор володіє "машиною часу" та може переміщуватися у часі, щоб потім передавати людям все, що побачив на власні очі, за допомогою паперу та літер. Неодноразово я відкладала книгу, щоб обміркувати ту чи іншу цитату, ту чи "гиншу", як то…

Розчарована. Так, зав'язка гарна, дійсно. Перші сто сторінок ковтаєш, а далі щось каламутне. По-перше, забагато сюжетних ліній. Цікаво, автор сам не заплутався в них? По-друге, книга абсурдна в деяких моментах. Особливо дивні любовні лінії. По-третє, аж занадто насичена польським діалектом. Ну, і наостанок, нічого особливого, чесно. Досить таки примітивно, як на мене. Не знаю, чому так багато позитивних відгуків. Певно, "на колір і смак..." Єдиний плюс - гарна мова автора, вдало використані художні засоби. Красиво - хоч на цитати розбирай:) Але книга не моя, однозначно. Намагалася знайомитися й із "Солом для Соломії" - теж не пішло. Точно, Володимир Лис не для мене. Але ж думка вельми суб'єктивна...

Цей роман нагадав мені "Тихий Дон" Шолохова. Але менший за об,ємом, за обсягом часу- більший. Включно - сьогодення. Мова чудова. Диалектизми є, але в контексті зрозумілі. Жінки- сильні, мудрі, мужні. Більш мужні, ніж чоловіки. Не хотілось штампів про "одне дихання", то нехай буде так: непомітно час сплинув. Ви помітили, що є такі щасливчики, які з роками ніби ліпше стають ( хоч і в зморшках тіло)? Таким я бачу головного героя. Красивим старим. А в першій частині майже не сподобався. Хотілось гримнути : "Телепень! Чого товчешся? Чому нічого не робиш для свого майбутнього?" Слово яке- "любощі" ( про секс)!!! Дізнаємось про життя Полісся, про суди, що виправдовують вбивство, бо полював на приватній теріторії; про звичаї та їх болісний злам. Є таке, за що хотілося зняти зірочку. Але…

В Украине есть литературный конкурс "Коронація слова". Быть его лауреатом очень престижно. Его победители – действительно одаренные люди, книги которых достойны внимания. Раз в 5 лет на конкурс принимают работы только тех, кто уже становился лауреатом. Конкурс просуществовал так долго, что жюри уже довелось выбирать и лучший роман десятилетия. И таковым был признан "Століття Якова" Владимира Лиса.

Кроме того, что в этом романе поднимаются экзистенциальные вопросы, он ещё может быть интересен и в аспекте разговора про гендер.

Согласно стереотипному представлению мужчина должен посадить дерево, построить дом и вырастить сына. Главный герой Яков, с которым читатель встречается, когда тот приближается к своему столетнему юбилею, успел сделать всё вышеназванное. И, тем не менее, вспоминая свою…

Книга, написанная для фильма) Кое-где надуманно очень, кое-где выжимание слёз, где-то очень захватывает. Хорошая книга, которую отнесла к категории "на любителя". 3+.

Тяжелая и невероятно интересная книга! Я бы могла сказать, что в ней был экшн, но язык не поворачивается, про нее так нельзя, в ней была ЖИЗНЬ, стремительная, такая, что целый век как день прошел! Такая насыщенная, что просто удивительно, что столько событий поместилось. Книга для меня была о любви: страстной и жестокой, про ту, которая сводит с ума и заставляет совершать; она о войне, с той стороны, с которой у нас говорить не принято, о несправедливости и о потерях: а как же, прожить сто лет и не потерять никого - невозможно. Яков терял и терял многих. Мы не знаем, как жили в молодости наши бабушки и дедушки (чаще всего нам об этом просто не рассказывают), как же это досадно... А о своей молодости и любви Яков начал рассказывать одной наркоманке, которую подобрал у себя на маковом…

Столітній дідуган Яків з молодою душею - самобутнє джерело історії свого краю. Адже, людина, що прожила цілих сто років, це книга, яку необхідно прочитати (розговорити). І от дідусь Яків розказує про своє життя, що своєю трагічністю тісно переплетене з історичними подіями західної України. А як інакше, якщо тобі випало прожити все двадцяте століття? Цей роман один із найкращих серед сучасної української прози. У мене виривається фраза: «Володимир Лис – сучасний український Маркес». Подібностей вистачає. Але це не наслідування чи «списування». Це мерехтіння напівнатяків на ті ж образи, настрої, відчуття. Власне, авторський стиль написання дуже подібний.

Очікування листа («Полковнику никто не пишет»?) оповите самотністю та само зануренням у спогади та в своє єство. Поліське село Загоряни…

"Времена не выбирают, В них живут и умирают" Александр Кушнер

Эта книга о Якове, конечно, но для начала...

Меня всегда удивляла война. Легкость, с которой в нее оказываются втянутыми люди, которые всегда думали о других, более бытовых вещах. Как большие люди играют в свои игры, используя для этого все средства. Как тонко ведется пропаганда, и вчерашний друг становится сегодняшним врагом. Из-за чего? Когда говорят о любви к родине, вспоминают родной дом, село, лица любимых. Вспоминают вполне конкретные вещи. Но кто-то говорит людям высокопарные слова и раздает несбыточные обещания, рассыпает угрозы — и люди вынуждены менять ход истории ценой собственной жизни. И продолжаются кровопролитные войны, а их зачинщики умирают в старости своей смертью. А иногда и не кровопролитные, ибо как…