Село не люди

Я очень люблю украинский язык, но с украинской литературой у меня "всё сложно". Классики ещё со школьных времён набили оскомину своим неизменным селом и картонными, наивными до одури героями, а современники мною пока мало изучены. И вот я взялась за "Село не люди", произведение весьма читаемое и не обделённое наградами. Конечно, какие могут быть претензии к книге с таким названием и такой аннотацией... Бачили очі, що купували, как говорится. Но всё же: почему украинские авторы, которым цензура больше не связывает руки, живущие столько лет в независимой стране, в городах-миллионниках, почему они пишут так, как писали 100, а то и 200 лет назад? Прям эталонная укр. лит-ра вышла, всё тут на месте: 1. село - есть; 2. тяготы жизни простого народа - есть; 3. простые, на грани кретинизма,…

Книга, которую мне было по-настоящему страшно читать, потому что я понимала, что ничего, вот совсем и вообще ничего хорошего случиться не может в ней, с ее героями. Было сразу и откровенно очевидно, что все будет плохо, потому что необразованность, пьянство и озлобленность не могут привести ни к чему хорошему. Но то, насколько плохо все будет, представить я не могла.

Или оно и неплохо вообще, а правильно, а я своим урбанизированным умишком не могу этого понять, а главное, принять? Не знаю. Знаю только, что у меня лично мороз под кожей от того, что может случиться с детьми в обществе, где взрослые тоже так и не выросли.

Сюжет пересказывать не берусь - саму от него передергивает до сих пор. Рекомендовать такое тоже не берусь - страшно обрекать кого-то на знакомство с такой, боюсь, поавдой…

Чесно кажучи, коли прочитала цей роман, в мене склалось якесь незрозуміле почуття. Дочитавши останні рядки, я подумала про те, що ж повинно відбуватись у голові авторки, коли все й так погано, а потрібно зроити гірше. Письменниця описує звичайне село та людей зі своїми проблемами, показує школярів, їх поведінку. Головною героїнею є дівчинка Катерина, навколо якої відбуваються майже всі події. Першою важливою подією, що сталась на селі, була смерть Сашка, у якій звинуватили саме Катерину. Другою - спалили копиці сіна, які охороняв дядько Роман. І саме тут все село дізнається, що цей мужик кохає тринадцятилітню Катерину ( Ахрєнєть, правда?), і вона його також. І через це їй взагалі немає тепер життя на селі. Після втечі до міста, вона знову (!!!) потрапляє в неприємну ситуацію, а саме її…

Книги Люко Дашвар - це життя. Дійсно, не якесь мило ні а чьом, де всі герої ідеалізовані й усе ванільно-прекрасне... Читаєш - забуваєш, як дихати. "Село не люди" - це не виключення. Є така собі дівчина Катя, яка страждає від наклепу, від кохання, від непростої долі... Переповідати сюжет не хочу, але тут ви побачите справжнє сільське життя, як воно є, без усіляких рожевих окулярів. Приготуйтеся: струни душі авторці точно вдасться зачепити. Життя інколи невимовно жорстоке, і Люко Дашвар не приховує від нас це. Словом, читайте!

С этой книги я начала знакомство с писательницей. Благодаря этой книге я открыла для себя современную украинскую литературу и полюбила читать на украинском.

Стоит заметить, эта книга на любителя. Автор ошарашивает диалогами, поступками и поворотом сюжета. Книга зацепила меня так, что я прочла все ее книги и благодарна ей за неповторимый стиль, провокации и пищу для размышлений.

От розмовляєш з кимось, розумієш, що людина не знає чогось - вочевидь неграмотна у тому питанні. І що? Ну, намагаєшся пояснити. Максимум - подумки чи вголос розвеселишся. А тут.. У Дашвар ціле село некомпетентне. Застрягло, не знаю у якому часі. Смерть хлопців - просто-таки дивина. Не буває так...Чи буває?Село не люди?Чи село - некомпететні люди? Більш грамотні персонажі - сюжету би не було.

Відверто, щиро, без прикрас, сумно і болісно... Українське село - осередок традицій, звичаїв, пісень, віршів, незайманої природи.. Душа болить за те, що втрачено, за те, що не повернеш... Відродження українського села - єдиний спосіб вижити Україні, лани, поля, плодовита земля, ми багаті поки в нас є земля, вона єдине, що має цінність. Книжка захоплює з перших сторінок, легко читається, однозначно рекомендую ЧИТАТИ!!

То це і є любов?

Ні, мої любі, це порнографія. Ця книга викликає емоції, але тільки негативні - нерозуміння, гнів, відразу...

Я не хочу говорити про цю історію - "Лоліта по-селянськи", дуже брудно...

Я хочу розповісти вам про українське село, яким його малює автор. Для мене - воно як інший світ, де живуть "чужі".

Я ніколи не жила в селі, була там тільки одного разу. Але в університеті мала безліч знайомих з маленьких містечок та сіл моєї області. Так вот - ці дівчата та хлопці не відрізнялись від нас, хлопців та дівчат, що виросли в місті, де кількість жителів більше мільйона.

Саме тому - перше, що викликало опис цього села - нерозуміння. Спочатку я подумала, що йдеться про 80-90 рр., коли мене ще не було. Але з подивом виявила - що описуються 2000 - ні роки. Ця версія відпала.

Я почала…

Как по мне, так книга наделала большой фурор среди читателей. Оценки из крайности в крайность: кто-то восторге, а кто-то и за литературу вовсе не считает. Я отношусь к одобряющей стороне. В любом случае, роман такой шок вызывает, что волосы дыбом становятся. Здесь столько боли и ненависти, складывается впечатление, что автор нарочно всё зло, которое могло случиться в украинской деревне, поместила в одну. Книга вызывает бурные и двоякие эмоции: кто-то из персонажей тебя бесит, кому-то ты сочувствуешь, а кого-то и вовсе ненавидишь. Наивысший ей балл от меня.

Восхитительная книга,захватывает с первых страниц и не отпускает до самого конца!Много негативных отзывов,но я считаю,что книга прекрасна!Это моя первая книга у Люко Дашвар,и уж точно не последняя.Меня поразила и убила истинная любовь Кати и Романа,которая в нашем современном обществе неприемлема и аморальна.Удивили в общем-то неплохие ребята Саша и Сережа,которые навлекли столько бед и на себя,и на Катю просто по глупости...Прекрасными были потрясающая стойкость и способность любить у Кати,всеобъемлющая любовь родителей к Кате.... Однозначно читать советую,5 из 5.