З роси, з води і з калабані

Книга повертає до дитинства. Перед очима яскраво постають картинки шкільного і підліткового, а то і ще раннього віку. Інколи смішні, і на обличчі мимоволі з'являється посмішка. БІльш за все сподобалося оповідання про доньку срібляра. Взагалі розділ з оповіданнями, як на мене, вийшов найвдалішим.

А мені особисто сподобались ці часом недоладні, але щирі оповідки. Читаючи "З роси...", я буквально пустила сльозу за целофановими кульками, насінням у газетках, ковбасами і касетними плеєрами. В думках зринули моменти з дитинства, які давно вже покрились пилом на звалищі пам'яті. І тут ти щиро співпереживаєш героям - радієш з ними і плачеш, адже те саме було і з тобою. Частина "...з води" мене не сильно зачепила, лише в історіях про Париж і Мішеля я знайшла дещо цікаве і живе. І фінальна "...з калабані" поставила крапку в ностальгуючому настрої. Таку жирну крапку, коли ти згадав усе, що лише міг і насолодився цим вдосталь. Ірена провела нас за руку через своє життя - починаючи з дитинства, від самої роси, і доходячи до мутної калабані, а то й справжнього болота. І, проходячи повз який…

Все. Це крапка. Більше я Карпу читати не намагатимуся. Третій твір - третя трійка. Символічно, адже так? Точно що - калабаня. Багнюка. Болото. Сумно. Шкода часу і грошей. Слава Богу, що є Володимир Лис, Дара Корній, Вікторія Гранецька, Валерій Шевчук, Ірен Роздобудько, Галина Вдовиченко та інші чудові автори.

Ми і наші дивовижні сімейні історії

Ця книга саме про них - левова частина все ж Іренині сімейні історії і трошки чужих. Спогади бо - це безкінечний вир, з яких можна черпати-черпати і ніяк не вичерпати до кінця: щось хочеться приховати, бо ще не час, щось само ховається в пам`яті, до чогось змінюється відношення, а, отже, сама історія.

В дощ дорослі не гуляють, а їдять вуджену курку і дивляться телевізор. Гумові чоботи і парасолі в яблучка видаються тільки дітям.

"З роси, з води і з калабані" - це книга в трьох частинах, відповідно. Перша, "росяна" відноситься до голопупого, шкільного і підліткового часу Ірениного життя: Яремча (чи ж бо Яремче?), бабуся в Черській області, перші дискотеки, мальчікі, поїздка з батьками за кордон, співи і шкільні будні. Найбільша і найвеселіша частина, хочу…

Карпа давно вже стала символом сучасного літературного бунтарства, сміливості говорити що хочеш і як хочеш, вживати ненормативну лексику і всіляко відходити від затертих канонів "якою має бути жінка". Бо вона і досі скидається на підлітка, який тільки но потрапив у велике місто і носить ним по усіляких задвірках. А у неї діти оно підростають. І собака є. Дуже велика.

Карпа все таки трохи подорослішала, почала згадувати своє дитинство. Трохи втихомирилась, стала ще кращим оповідачем, що не завадило все таки їй залишитись такою ж впертою і принциповою. Коли вона читала уривки з іще не опублікованої на той час "З роси" на міжнародному фестивалі Меридіан Черновіц, я вже просто тягнула руки до цих текстів, бо у них було скільки гумору, життя і реальності, що стояти було неможливо. Однак в…

Для мене ця книга - своєрідне продовження "Добла і зла". Ті ж невимушено-дитячі історії, які обов*язково треба читати під супровід хітів з Території А, цілком занурившись в чарівний світ українських 90-тих. І хоча Карпа і старша від мене на 10 років, це не завадило мені разом з нею пригадати своє дитинство, посміятися з жартів, які були актуальні і у моєму дитинстві... Це навіть не стільки книга, скільки безпосереднє спілкування з самою авторкою. А оскільки Ірена Карпа сама по собі - епатажна та цікава непересічна особистість, то і спілкування з нею - цікаве. Хоча інші розділи не настільки вдалі, як дитячий "З роси...", але цілком книга варта уваги. В ній кожен може побачити і пригадати себе. Ну і на завершення:

"Насправді дуже корисна вправа - згадувати себе, ба навіть бесідувати з тим…

Ну зовсім незвично після моїх митарств відмічати на Лайвлібі, шо у мене є "бумажная книга". Так дивно, це, мабуть, одна з перших паперових, справжніх книг, прочитаних мною за цей місяць. Бо я давно вже все читаю з екрана. Дякую чудовій Ані majta , яка у рамках новорічного КС прислала мені цю книгу. Дякую чого? А то, що бажала її у списку досить скептично, знаючи, що сама не придбала би ніколи. Досить скептично ставлюся до Карпи, дуже багато прочитанного у неї. Але мій друг, з котрим я мала розмову десь півтора місяці тому, виявився правий, говорячи, що це найкраща у неї книга. Я цілковито з ним згодна - і справді, найкраща. Ця книга, як життєпис і щоденник, залізаючи у який, вилазиш геть з червоними вухами від сорому, бо читав шось таке інтимне, чого не варто було. Щодо частин. "З…

Карпа, попытка номер 2. Все таки не мой автор. З роси... Детские истории, которые должны были вызвать ностальгию - мимо. Моё детство не было похожим на этот кошмар. Да, автор старше меня, но я тоже росла в 90е. З води... Рассказы не зацепили, даже не запомнились. З калабані... Не могу откомментировать. Записки "сумасшедшего". Это все забавно, возможно, в качестве статей на тему... Ну или как мемуары для поклонников Карпы, которым интересны автобиографические заметки. Так что, я наверное, с Карпой прощаюсь.