Конотопська вiдьма, Сватання на Гончарiвцi та інші твори (сборник)

Григорий Квитка-Основ’яненко – известный украинский прозаик, драматург и литературный критик. Именно его принято считать основателем жанра социально-бытовой комедии в классической украинской литературе. «Сватання на Гончарівці» - это музыкальная комедия или как говорится в некоторых источниках – опера. В центре сюжета Прокоп и Одарка Шкурат – семья, воспитывающая красавицу дочку – Ульяну. Прокоп и Одарка постоянно ругаются из-за того, что мужчина сильно пьет: на этой основе писатель вводит в пьесу огромное количество забавных моментов. Развитие сюжета начинается в тот момент, когда богатый Павло Кандзюба договаривается про сватовство Ульяны и своего сына Стецька, который является местным дурачком. За последнее время я прочитала две пьесы на схожую тематику – «Наталка Полтавка» и эту. И…

Нелегко мне далось решение наверстывать украинскую школьную классику. Язык сложный: мало того, что произведение написано в 19 веке, так и написано оно суржиком плюс некоторые диалоги на староцерковном. В принципе, почти все понятно, но в тексте я завязла конкретно. Действие происходит в Конотопе, когда не слишком умный, ленивый пан сотник захотел жениться на красивой дивчине, а она ему - гарбуза! Сидит грустный пан сотник у себя в хоромах, думу думает, а тут к нему писарь с письмом пожаловал - нужно собираться пану сотнику с казаками и ехать аж в Чернигов! А так не хочется, да и грустно - гарбуза всучили... На выручку приходит писарь, метящий на место сотниковое, - предложил написать ответ и отправить с хромым посыльным, мол, некогда нам в Чернигов ездить, у нас тут дождя давно нет, так…

Лупала я, лупала сю скалу та й долупала до мудрости. Онде вервечка думок в голові зродилася та на свій божий вилупилася.

Коротко про те, як було читати "Конотопську відьму": хотілось си продирявяти свій риштак (голову). А все через того клятого Прокіпа Ригоровича Пістряка, хай би його миші з'їли!

Пояснюю: отой персонаж - яскравий взірець того, як невігластво словами вченими прикривається. Та так прикривається, що сам Ригорович ся не розумієт, що каже. Згадується ота мудрая цитата про то, як люди розумні слова вивчили та стало важче ідіотів розпізнати. Всі кланяються Ригоровичу, за мужа вченого мають, а він ума ні в один вус! Та ще й падлюка остання.

Друге діло Уласович Микита Забрьоха, який ідіот єси і навіть не прикривається, хоч і сотник. Правда, коли ти сотник спадковий, а не вибраний,…

Якщо ви любите надрив почуттів як у мильних операх , читайте "Марусю". Звісно, написано повість в народній манері, що не дозволяє виходити за межі дозволеного, але, читаючи, ви не будете нудьгувати. Твір населяють ідеальні герої, у них немає вад. Хіба що єдина - їм фатально не щастить, що є головною ознакою сентименталізму. Чтиво - на любителя. Випускники ж повинні не забувати, що "Маруся" - перша повість в новій українській літературі, яка входить до програми ЗНО з української мови і літератури.

Не знаю, в кого як, але особисто для мене шкільні уроки української літератури були аж занадто нудними. Намагаючись слідувати програмі, вчителі просто тупо надиктовували матеріал, задавали питання та завдання з вчительських посібників, шаблонно говорили, використовуючи стандартні фрази з якоїсь єдиної знайденої критики твору. І цим вони просто вбивали весь інтерес до насолодження та істинного розуміння написаного. Бо ж гнались за оцінками, за правильним визначенням художніх засобів, найбільш повною характеристикою головних героїв і т.д. А треба було читати. Читати і думати. Читати і відчувати написане.

«Сердешна Оксана» - твір з шкільної програми, який для мене тоді просто був однією з тем кількох уроків. Прочитала скорочено, гарно відповіла на опитуваннях і забула про нього. А коли зараз…

Цю повість я читала ще за шкільною програмою, але з того часу минуло майже 10 років, і більшість прочитаної тоді літератури залишилось лише невиразним спогадом. І я вирішила перечитати. Та не пожалкувала.

По-перше, життєво. Хоча норми суспільної моралі з XIX століття зазнали значних змін, але історія „повертів хвостом та й кинув” актуальна і сьогодні. Добре, якщо потужила, та й обійшлося. І погано, якщо роман закінчився, а його герой залишив „подарунок” на пам’ять. Оксані не пощастило. Крах сподівань та розчарування в коханні і самі по собі неприємні, але в ті часи позашлюбна дитина вважалася соромом на все село, а дівчині, що принесла у подолі, приходилося ой як не солодко. По-друге, зворушливо. Автор дуже проникливо подає історію, співчуваєш і головній героїні Оксані, і її матері, і…

Невеличке повчальне оповідання у дусі просвітництва про шкоду пияцтва. От чим мені імпонує Квітка, так це тим, що навчає без повчань, а, так би мовити, наочними прикладами. От є Нечипір, пиячить безбожно, все пропиває, допивається до того, що спілкується у церкві з мерцями чи то уві сні, чи то у нападі делірію. Цікава, смішна історія, висновки відповідні: не пийте, діти, горілку. Але на свята та "у кумпанії" пару чарочок можна :)

Кохайтеся, чорнобриві, Та не з москалями Бо москалі - чужі люде, Роблять лихо з вами

Квітка-Основ`яненко малює нам українське село зі старосвітським укладом, святами, вечорницями, обрядами та традиціями. Оксана - чудова дівчина, і весела, і гарна, і розумненька, єдина кохана дитина своєї матері-вдови. Та і закохалася у москаля, та ще й не простого, а копитана. Аяка проста дівка не спіймалася б на гачок досвідченого залицяльника, та ще й пана? По факту, звичайно, можна у всьому звинуватити Оксану... Але ж вона противилася, хотіла забути копитана, та дівоче серце не встояло перед солодкими словами солдата та перспективами панського життя. Але ж пан копитан обманув її, напоїв, а далі уже все, назад дорогу закрито, вже вона осоромлена.

А взагалі, найзворушливіше у цьому творі те, що коли…

Ще одна, не менш, яскрава повість автора - "Сердешна Оксана". Розповідається про дочку розумної вдови, Оксану. Перша дівка на селі, красива, як калина. До неї сватаються завидні парубки, а вона вертить носом. Та от і до її серця постукала любов. До села приходять москальські солдати і Оксана втрачає голову від їхнього капітана. Любить його всім серцем, а в нього одне на умі "паматросіть і бросіть". Тут мені згадуються слова нашого геніального Шевченка, так і хочеться крикнути "Кохайтеся чорноброві та не з москалями". Насправді в повісті автор підняв дуже актуальну проблему, яка поширена і в наш час. Молоді, наївні дівчата ведуться на красиві очі, красиві слова, обіцянки, а потім з розтоптаною гідністю приносять "подарунок" в подолку. Особливо гірко було читати, коли Оксана власноручно…