Рецензии на книги — Валерьян Пидмогильный

Приємний та глибокий роман про неприємного  хлопця. Підмогильний написав свій роман, розриваючи стереотип, що українська література двадцятих років двадцятого століття - одне село, та про село. Автор дає нам урбаністичний роман, де все таки сільський хлопець їде підкорювати велике місто, столицю.

«На зріст він був високий, тілом міцно збудований і смуглий на обличчі. Молоді м'які волосинки, неголені вже тиждень, надавали йому неохайного вигляду. Але брови мав густі, очі великі, сірі, чоло широке, губи чутливі. Темне волосся він одкидав назад, як багато хто з селюків і дехто тепер з поетів».

Перша сцена - це шлях Степана Радченка та його односельців до Києва, що відбувається по воді, по Дніпру. І вже тут він мені не подобається. Якась незрозуміла поміш закомплексованості та гордовитості…

Довго-довго мені радили прочитати «Місто» Підмогильного, казали, що більш європейського роману в українській літературі годі й шукати. І все ж таки, в одним сонячний і привітний день, я наважився взятися за цей роман. Початок для мене був дуже нудний, вже з поспіхом перегортав одну сторінку за іншою, не було видно мені краю тої книги, що була взята в бібліотеці. Після місячних страждань, і не тільки над цією книгою, я закінчив читати.

За цей тяжкий місяць, як і будь-який інший в цьому році та взагалі в усьому житті, я переконався в тому, що в цьому урбаністичному романі все ж таки є засади європейського стилю, але він не зміг заглушити для мене традиційної української плаксивості над людською долею. Вам не було більше про що писати? Не розумію я цього! Підмогильний безперечно зміг…

Как можно быть свободным, Эвкрит, когда имеешь тело?

Вечно актуальная тема: село в городе. Пардон.

Степан Радченко - главный герой, выходец из украинского села, стоит на палубе корабля, который плывёт к Киеву по Днепру. Стоит, наполненный мечтами о том, как он переплюнет собственного односельчанина, как выучится и будет жить в большом городе, как станет успешным... И всё бы хорошо, да вот плыл Стёпа в Киев, а заплыл в такие грёзы, что мама не горюй! Он ненавидел город, но со временем пришёл к мысли, что не ненавидеть его нужно, а завоевать. И попытался... Эта история о том, как порой человек оказывается в плену собственного тела, собственных желаний и амбиций, как некоторые люди готовы идти по головам других. История о вечной борьбе добра и зла. История о случае, когда…

Чудовий роман, якби не одне-єдине але (і це вперше для мене недолік у літературному творі) - головний герой надто справжній. Так-так, він точно такий, як ті чоловіки, які бояться за свою корону на голові і переймаються лише тим, як зробити все вигідно для себе. Зауважте, не кажу, що таких чоловіків багато, але те, що є - то факт. Отож для мене цього разу прочитання твору (а читаю роман уже втретє) сфокусувався чомусь саме на образі головного героя, від якого подеколи мало не нудило. Сама не знаю, чого б то. Мабуть, прикро вразило те, як цей молодик ставиться до жінок. Власне, його поступ містом можна цілковито відслідковувати за тим, які стосунки він має з прекрасною статтю: спочатку Надійка - мила, але занадто сільська, як на нашого вибагливого учорашнього селянина, дівчинка, яку він…

Если вам хочется прочесть книгу о настоящем мужчине (подчеркиваю - настоящем, а не выдуманном/романтизированном/мужественном/дамскороманическом), о таком мужчине, которого и сегодня можно встретить на каждом шагу, о таком, что ездит в метро, а, возможно, даже сидит с вами за соседним столом в офисе, то вам сюда. Конечно, Пидмогильный делал вид, что пишет о понаехавшем мужчине, который город воспринимает, как твердынь, которую нужно завоевать, но боже мой, и горожане от деда-прадеда часто бывают именно такими - жалкими, преисполненными комплексов, зацикленными на себе, идущими по трупам, но прячущими при этом голову в песок, лишь бы не нести ответственности за свои поступки.

Именно таков Степан, герой романа. Это талантливый парень, отправленный в институт из деревни. Сначала он боится…

Перш за все хочу обуритися з приводу того, що хтось додав цю книгу у перелік "Дитячі книги" (як зазначено на цьому сайті). Насправді повість дуже доросла, в ній порушено проблеми, які не можуть бути дитячими, близькими та зрозумілими малечі, - теми кохання, вірності, людяності та підступності. Саме ці проблеми хвилюють героїв, а разом із ними й читачів, а сценою дії стає людська душа. Автор удається до препарування почуття кохання з біологічної точки зору (недарма один із героїв - учений-біолог, та й неозброєним оком помітне засилля біологічної термінології у творі). З іншого боку його турбує психологічний аспект кохання (почуття справді щирого, взаємного, на яке так чекає Марта). Проте виявляється, що кохання - то не тільки красиві слова та квіти, а ще й якась особлива "хімія", яка…

"Спочатку ти підкорюєш Київ. А потім не встигаєш помітити, як сам стаєш Києвом. От що таке - по-справжньому вічне місто" Брати Капранови "Щоденник моєї секретарки"

"Місто" Валер*яна Підмогильного - єдина книжка, окрім підручників, яку за 10 років навчання я брала у шкільній бібліотеці (все інше з легкістю читалося з екрану комп*ютера...) та зачитувалась нею у маршрутівках, на уроках, на перервах, вдома, на вулиці, всюди, де тільки встигла побувати за ті 2-3 дні захопливого читання. Які тонкі та чудові порівняння, так бережно і клопітливо підібрані епітети, які афоризми, яка життєва мудрість у кількох влучних словах! Можливо на таку мою суб*єктивну точку зору впливає і неабияке захоплення Гі де Мопассаном, який став певною школою для українського письменника... Та і недарма критики…

Жара, жара, жаренное солнце больших городов...

Я лично могу однозначно о себе сказать: я человек городов. И больших городов. Всякие городишки с населением меньше миллиона и без движения, меня вообще не прельщают. И это несмотря на то, что иногда в толпе меня накрывает волна страха перед толпой, а звезды в городской суете не всегда увидишь. И не всегда найдешь время в небо посмотреть. Но я время нахожу. Я люблю города. И я живу большими городами. Их жизнь кипит в моих венах, в моем сердце, в моих мыслях. Их жизнь меня вдохновляет.

Поэтому мне вообще не близка тема этого произведения - город сломал чистого душой сельского парня, ой-ой, держите меня семеро. И вообще, сам главный герой раздражал все повествование. В его поступках прослеживалось позерство, и девушки его тоже не…

Ви знаєте, я, мабуть, занадто сучасна. Якби мені сказали, що ця книга написана якимся сучасним автором-початківцем, я б зарубала книгу ще на початку... Що ми бачимо - такий собі хлопець із села їде в Київ на навчання, далі пробивається в житті всіма можливими способами - іноді через ліжко, іноді через товарищів та нові знайомства. Йому таланить, це безперечно. Але де ж його душа? Такі собі переймання, що й перейманнями важко назвати - краще сказати думки після зробленого. ГГ постає перед читачем якимсь огидним та стереотипним... А тепер інша сторона монети. Цей роман був написаний у далекому 1928 році! Це ж навіть уявити важко. В ті часи писать про таке та ще й так відверто - це була революція в українській літературі, це чистої води модернізм, нова течія, нове життя літератури того…

Пройшло майже століття з дати написання "Міста", а роман і досі залишається актуальним. І зараз селюки-мрійники вирушають в мандри у пошуках кращої долі. І зараз далеко не завжди знаходять те, що шукають. Чи зламало Степана місто? Куди поділися його ідеали, чому не повернувся, як планував, назад в село. Думаю, 50 на 50. У місті Степан подорослішав, скинув з себе пута юнацького максималізму. Та чи був він щасливий? Володар міста, письменник, якого високо цінують, у серці якого пусто і самотньо. "Місто" - роман, в якому кожен знайде щось цікаве для себе, адже кожен із нас дорослішав, долав перепони на шляху до омріяної мети.

Любите покопирсатися в чужих пристрастях, жаданнях, прихованих намірах? Тоді вам точно сподобається "Невеличка драма" Валер'яна Підмогильного. Тут є все: несподіваний секс, марні дівочі сподівання про шлюб, розрахунок і безмір інстинктів. Читала вже двічі і кожного разу знаходила щось нове. Українська література насправді може бути не про панів і кріпаків, і навіть не про безталанних покриток. Welcome! Укрліт чекає на тебе!

— Випиймо, друже, за любов! Поет здивувався. — З якої речі нам пити за це жахливе чуття, що позбавляє людей спокою? Степан збуджено відповів: — Позбавляє спокою, позбавляє життя. Жахлива ця любов.

Яке несподіване відкриття! Я навіть не очікувала, що ця книга так мені сподобається. Я просто в захваті від цього чудового роману. Це дійсно одна з небагатьох книг по програмі з української літератури, яку не нудно читати, бо в ній немає постійного ниття про тяжке життя селян або розповідей про війну.

Якби я не знала про те, що це класичний твір, то могла б подумати, що це книга якогось сучасного автора про сучасне життя (якщо випустити всі згадки про СРСР, звичайно). У книзі йдеться про дійсно сучасні проблеми молодої людини, яка, прагнучи реалізувати свій потенціал, покидає рідне село і їде…

Знаете что, Хемингуэй и Фицжеральд тихонько обнялись и плачут в сторонке. Твердая пять! И дело не в общем смысле, а в красоте языка, его переливах, оборотах речи и в том как часто находишь самого себя!

Щоб там не говорили про завершеність твору, мені здається, що це - лише зав’язка. Аж надто широкий розчерк письменницького пера, занадто багато питань порушено, щоб обмежитися двома сотнями сторінок. Отож, це історія журналіста (а ще - інженера) з амбіціями письменника Андрія Городовського, який отримує чисто фізіологічне задоволення й від роботи, й від жінок. Він збирається написати велику книгу, та раптом "перемикається" на пошуки примарної жінки, яку бачив тільки раз у натовпі (на згадку спадає Олександр Блок зі своєю Прекрасною дамою). В образі Андрія вгадується щось від самого автора. Це ж В. Підмогильний свою першу книгу назвав "Твори. Том І" (а йому тоді було 19). Однак це не тільки історія Андрія. Це й розповідь-сповідь(?) резонера-вчителя-гашишника Пащенка, що в своєму…

Дочитала книжку сьогодні вранці, оцінити її не можу. Бо з одного боку написана гарно, чудові порівняння, красива мова. Але ж герої, а особливо головний - Степан Радченко. Він у мене викликає огиду. Так-так хочеться пройтися під дощем щоб змити увесь негатив від вчинків Степана. Однозначно можу сказати що місто не винно у всьому, воно таке вже вродилося. Так у прагненні героя бути не гіршим ніж інші в одязі, в побуті, в посадах, які обіймаються, скільки отримується гонорарів, та навіть у його прагненні бути письменником, можливо й повинне Місто, але зерна впали в благодатний грунт. Бо його відношення до жінок, то вибачте гидота, покористувався, переступивв й пішов.

Він цілком логічно міркував, що дівчина, щось від хлопця дістаючи, щосб починає бути йому винна.

Та ще й який апломб,…

Було цікаво читати роман, дивлячись як головний герой, Роман Радченко, помаленьку із провінційного хлопця стає в'язнем міста. Спочатку він змальований простим роботящим, енергійним хлопцем. Потім з кожним днем, його життя в місті. він все більше отримує досвіду міського життя. Він навчається в університеті , але паралельно всьому цьому відбувається його відчуження від його рідного місця і батьків. Спочатку це рідкі візити додому, потім ще рідші. Радченко хоче писати і утвердити себе як письменника. Він працює над собою і врешті-решт досягає мети... Він поважна, популярна, заможна персона у місті, але чого це коштувало?..Друзі, кохання, дім все втрачено... Фіналом всьго роману є кульмінаційний момент, коли Роман Радченко назавжди відрікається села, з якого приїхав, яке є його домом і…

Сподобалось, навіть дуже. До цього я знала Підмогильного тільки як автора "Міста" та й годі... Але завдяки навчанню в університеті й такому предмету, як "Історія української літератури", я натрапила на малу прозу Підмогильного. Дивно. Елітарно. Смачно. Зрозуміло буде не всім, але однозначно варто уваги.

Коли я сам вчився в Києві, місто малювалося мені душним і занадто великим. Або ж навпаки - ти здавався у ньому таким маленьким, що було аж некомфортно. Дякуючи "Місту" я згадав це вже забуте почуття.

"Місто" цікаве тим, що головному герою не хочеться співчувати. Він мудило, яких небагато є. Жахливий егоїст, який тільки переймається за власний комфорт і без остраху топче почуття інших людей. Велике місто просто зриває з нього окови совісті та перетворює у морального виродка.

Спочатку він боявся, що не вступить в інститут, а наступного дня вже ремствує, що отримав стипендію не таку велику, як сподівався. Кожний успіх викликав у нього не радість, а заздрість і ще більші амбіції. Мало, все було мало. А як легко він кидав жінок, яким обіцяв все життя любити. Особливо жорстоко це було із…

Тема этого произведения актуальна и ныне. Приехал такой простой добрый человек из села в столицу и закрутилось. Покорение большого города - какой человек из маленького города отказался бы от такого? Степан Радченко не оказался исключением. Большинство людей, которые идут к своей Великой Цели, забывают о том, насколько важно оставаться человеком. И опять же, наш главный герой не стал исключением. Хоть я и знала, чего ожидать - сюжет развивался довольно предсказуемо - моральная деградация Радченко меня разочаровала. Не люблю я, когда людей портит какой-то пустяк, типа переезда в столицу. Такая литература явно не в моем вкусе.

(6) Чужі драми завжди здаються трохи банальними...(с)

Цей роман надзвичайний! Він читається дуже легко, недивлячись на те, що він таки не "невеличкий". Історія дівчини Марти вкладається в єдини старий вислів "поматросил и бросил", банальна історія про дівчину, яку звів нерозумний хлопець. Але ні, все не так просто і сухо, і Підмогильний за допомогою свого слова, таланту розповів нам про страшну руїну, що сталася у житті чарівної, мрійливої дівчини Марти. Все йде в її житті добре: вона красива, молода дівчина, повна сил та мрій, має роботу, житло, хоч і сирота, але дбає про себе, має багато прихильників, але живе мріями про того єдиного принца, як у романах. До неї в гості навідується багато чоловіків, які прагнуть мати її за дружину, або коханку, але жодного з них Марта, як чесна…