Майже ніколи не навпаки
Марія Матіос
15 июня 2017 г. 14:06
2K
3
Прочитала пару книг Матіос по порадам подруги,яка вважає їх чуть не гінеальними.Ну...не знаю..Я люблю історії про українські села,їх традиції,кохання,будні,але дана книга для мене посередня,ледве дочитала.Швидше за все,більше не повернусь до книг Марії Матіос.
15 октября 2016 г. 22:05
1K
2
Я розчарована... Осінь, дощ, хандра... і тадам - депресія після прочитання забезпечена. Ну я не очікувала чогось веселого, бо читала ''Солодка Даруся''. Але суть книги коротко така: люди зрадливі скоти і навіть родичі не виключення. Добавити до того непростий час в який відбуваються події, то взагалі хоч плач від несправедливості і вий від болю за деяких героїв.
6 июня 2016 г. 13:15
2K
5 Ось так і живуть вони, кожен зі своєю правдою й своєю мукою
Красива сімейна сага, яка здивує вас своєю відвертістю і такой якоюсь праведною грішністю. Так можна казати? Ні? Та що там, уже сказала, бо так воно і є.
Якщо наважитесь читати цю книгу, будьте готові до всплесків гніву, і болю, і жаху теж. Адже це історія про гуцулів, історія честі і справедливості, така, якою бачить ії кожен з героїв. Вони не чекають Божого суду, не бояться Божого гніву. Вони чинять за велінням сердця і з власного бачення ситуації. Можливо, для вас це стане одним з найбільших откровень і викличе масу протесту. Але... Це гуцули. Хоч вони такі ж українці, як я і ви, та все ж не такі. У них там свої закони, і свої принципи, і свій, особливий, лік гріхам.
Книга побудована дивно, якось так: середина, початок, кінець. А можливо навпаки - кінець, середина, початок. Та ви не…
3 декабря 2015 г. 17:28
984
5
Книга поразила... Она такая неприкрытая, хоть и описывает времена для нас давние и "дремучие". Я бы сказала, что это книга о женской доле и мужском самолюбии. Мне было читать эту книгу и легко, и тягостно. Легко, потому что стиль написания и язык автора очень даже читабельный, несмотря на незнакомые "старые" слова, а тягостно, потому что сопереживала многим героям. Быт и семейная жизнь гуцулов описаны достаточно ярко и перед глазами так и стоят их "хатинки", сарайчики, яства, иконы, сундуки и т.д.
1 июля 2015 г. 10:39
954
5
Матіос уміє з перших же рядочків узяти за душу так міцно, що не можеш ні дихати вільно, ні ковтати нормально, ні сліз стримувати, доки до кінця не дочитаєш. А коли дочитаєш цю невеличку, але таку важку книжку, цю начебто нехитру і буденну, але як же непросто і стилістично бездоганно написану історію кохання, людських заздрощів, родинних стосунків і незмінного потягу людини до простого щастя - тоді так нестерпно хочеться піти й обійняти весь світ знедолених, скалічених, обдурених людей. І пожаліти, і заспокоїти, і поплакати. Так, Марія Матіос уміє дістати своїм словом до самої глибини серця. За це і люблю її твори.
4 марта 2015 г. 22:57
841
5
Мильна опера. Якби не одне АЛЕ. Мова автора (твору). Варто прочитати хоча б заради ознайомлення з побутом та звичаями гуцульського етносу.
Мыльная опера. Если бы не одно НО. Язык автора (произведения). Стоит прочесть хотя бы ради ознакомления с бытом и обычаями гуцульского этноса.
Книга прочитана в рамках игры "Школьная вселенная"
8 ноября 2013 г. 22:58
879
5
Українська драма, сага де багато болю і несправедливості. Життя згущене і територіально обмежене Буковиною. Як завжди в Матіос насичена мова і чудовий фірмовий стиль. Все самобутньо і замішано на історичному тлі.
Рецензия написана в рамках игры Несказанные речи
25 июня 2013 г. 12:42
726
4
Як каже моя бабуся, переглядаючи якусь енну мелодраматичну епопею: "Трагедія на трагедії..." - отак лаконічно я можу охарактеризувати дану книгу. Не люблю загальних фраз, на кшталт, "гуцули - страшні люди!" - але ті люди, які описані в "Майже ніколи..." - це дійсно страшні гуцули! Страшніше не буває. І неважливо, що війна багатьом скалічила життя. Бути нелюдом - свідомий вибір. А причина для цього завжди знайдеться.
21 апреля 2011 г. 19:50
652
4
Давно слышала о творчестве Марии Матиос. В том числе - много хвалебных отзывов. Мария Матиос сейчас считается одной из самых плодовитых писателей Украины. Возможно. Но если это её главное достоинство, то...
Решила составить собственное впечатление. И наконец-то добралась... Взялась за роман "Майже ніколи не навпаки".
Впечатление какое-то двоякое. С одной стороны - семейная ґаздівська сага - вроде бы интересно. Человеческие трагедии. Разнообразные, хотя и ограниченные одной семьёй.
Самое главное - стиль: сочный, ёмкий, объёмный, выпуклый, звонкий. Стиль романа похож на балладу, какой-то особый речитатив.
Но чтобы сказать, что аааах! - этого нет. Ожидала чего-то бОльшего - именно из-за кучи хвалебных отзывов в Инете.
В общем, чуть позже почитаю еще "Солодку Дарусю", чтобы составить более полное…
Похожие книги
Вы можете посоветовать похожие книги по сюжету, жанру, стилю или настроению. Предложенные вами книги другие пользователи увидят здесь, в блоке «Похожие книги». Посоветовать книгу