На запах м'яса

Завжди захоплювався Люко Дашвар, її стилем, її живою мовою та яскравими персонажами. Ця книга починається трохи нуднувато - рефлексіями міської у селі. А далі стає цікавіше - спіраль розповіді розкручується. Як дівчина віднайшла здоров'я та душевний спокій у селі та як його знову втратила.

В книзі ми бачимо, як люди кидають найцінніше та найкраще заради пристрасті. Любов стає ненавистю. І хочеться мстити, рвати зубами, хочеться м'яса. Головна героїня дуже швидко кидається у крайнощі...і жага м'яса перемагає.

Є книжки, після прочитання яких хочеться ставати кращою, бігти вибачатися до людей, ненавмисне (чи навмисне) тобою скривджених, робити добрі вчинки, посміхатися сонечку і т.д. Так от, книги Дашвар явно до таких не належать. Більше того, у автора є якась така мулька: йде сюжет собі, йде, розповідь розгортається якось рівно, а тоді - бац! - і всі починають як не вмирати, то ставати моральними виродками. Отак просто всі підряд. А добрі всі завше нещасливі, або й взагалі довго не живуть.

Хоча, чого я хочу від книги, якщо й сама в житті можу огризнутися на добро..? Так-так, залізна відмазка в арсеналі є - не від доброго це все життя. І що далі? Якщо враховувати, що мірка нещасть у кожного своя, то будь-хто має повне моральне право йти по трупах. І байдуже чому: через розбите серце,…

Вегетаріанка... Ясне діло, що упереджене судження щодо назви. Подумала логічно - ну ясна ж справа, що навряд гастрономічну тему підійме автор такою крикучою назвою. Абстрагувалась. Почала читати. Прочитані книги неформально діляться в моєму житті на деякі підрозділи, звичайно ж не маючи при цьому чітких критеріїв розподілу - не для когось же я "розкладаю" їх.. Як от... Читати...читати, забувши про реальний світ, перескакуючи рядки з ліричними відступами від безпосередніх подій, оминаючи "слова автора", ловити ключові фрази... Читати, доки не видихнеш: "Ну ось-таки дізналась, яку автор долю для героя обрав...". І пусто: ні деталей не пам'ятаю через тиждень, ні фраз яких-небудь дотепних, ні, тимпаче, героїв другого плану. А тут інакше! Тут смакувала кожне слово. Тут все так…

Дашвар завжди на висоті. Незвичайно, цікаво і...трошки брудно.... Дивні сплетіння доль, нелогічні сюжети, події...але в цьому вся Дашвар.

Люко Дашвар " На запах м'яса". Все таки вирішила ознайомитися. Не буду лукавити-читалося легко з цікавістю і бажанням якнайшвидше добігти до кінця.Але багато грубої мови,яка різала мені вуха чи то пак очі. І попри те,що я прекрасно зрозуміла,що мала авторка на увазі таким сюжетним поворотом,і часті натяки,ніби між іншим, попереджували про неочікуване закінчення,та й відгуків я вже читала не мало. Так от попри все це хочеться сказати "Не вірю!" найбільша претензія у мене до Люко Дашвар-оця її (як на мене) абсолютно безпідставна манера різко міняти героєві характер.Я не повірила,що Майя могла стати такою. Якби Руся-так)

Дочитала книгу "На запах м"яса". Емоції, почуття, навіть погляди на світ змінилися. Люко Дашвар справді може зачепити за живе, перемішати всі думки і змісити задуматися над багатьма речами. Чочу? Чому, коли життя майже налагодилося Майка приймає нестандартне рішення, що лише додає їй проблем? Була дуже здивована, що вона не повернулася до Толі, адже справді його кохала; чому не захотіла побудувати стосунки з Ігорем, - вони буди б чудової парою на мою думку...Хоча, Люко Дашвар дає відповідь на ці питання: "Кажеш їм - люблю, але жити...жити без них можеш..." Майка, справді сильна особистість, яка зможе всього досягти в житті, адже не дивиться на почуття людей, не шкодує себе й інших, але чи буде вона щасливою? Думаю, ні, адже кожній людині потрібні якщо не кохання, то елементарна…

Прочитавши усі книги Люко Дашвар, вже перестаєш надіятись на хепі енд чи якусь романтичну розв'язку. Все цілком прагматично. Все як хотілось:манить,тривожить,збуджує,вибиває з колії,піднімає і об землю...Частково всюди присутня містика (згадати хоча б круків), співпадіння, випадкові рокові зустрічі... Читається звичайно на одному подиху. Але в кінці виникає багато запитань. Деякі моменти "розжовано" до дрібниць, а кінець якийсь скомканий. Саме кінцівка мене чомусь привела, вибачте, в ступор. Шкода дурня кульгавого, а Майку навіть і не знаю, жива і досить з неї. Дуже б хотілось у наступній книзі побачити героїв з "На запах м'яса". Це було б у стилі авторки, яка однозначно не перестане нас дивувати! Книга вразила до глибини, збила з ніг. Люко Дашвар уміє витріпати душу, від сміття…

Книга помітно вирізняється серед багатьох інших.Вона насичена цитатами,якими захоплюєшся,порівняннями,котрі тебе дивують,а інколи навіть шокують.Мова письменниці,її стиль - дуже цікавий,своєрідний. Ця книга для людей,які втомилися від міського божевілля,які прагнуть налагодити стосунки із самими собою. Читаючи,ти переживаєш усі події разом із головною героїнею:іронічно спостерігаєш за її підлітковими мріями,не розумієш маму,яка змінюється під впливом Луцика,просто обурюєшся стосовно цього,тамуєш подих,коли слідкуєш за стосунками з Андрієм,хвилюєшся і непокоїшся,коли Майка потрапляє до лікарні. Не можна однозначно назвати Маню позитивним або негативним персонажем.Особисто я думаю,що вона добра,світла,але нещасна(напевно,я світобачення Санджива мені припало до душі).Людина розкривається…

Ця книга стала для мене, напевно, найважчою з усіх книг Дашвар. Після розчарування трилогією, я не очікувала чогось саме ТАКОГО. Про що ця історія? Про місто, про село, про долі різних людей - про це пише чи не кожна десята книга. Проте Дашвар якось так вміє подати все, так залізти в душу, викликати вир переживань, схопити за серце, стиснути його і не відпускати до останньої сторінки. Споконвічна тема сільського життя в українській літературі набуває нового забарвлення. Тепер тут дівчата не страждають за козаками, не плачуть в наймах, не страждають від сорому покритки, вони прагнуть "м*яса": хочуть знайти золотий трон, сісти на нього та мати необмежені можливості і йти до цього готові, нехтуючи всіма принципами і суспільними нормами. Життя як за законами жанру намагається поставити на…

"На запах м'яса" - драма дуже у стилi Люко Дашвар. Спочатку поволi книга затягує у себе, десь iз чвертi вже неможливо вiдiрватись, хоча деякi події та думки героїв дещо дивують. Але тема дауншифтингу та вiдречення вiд усього iндустрiально-кар'єрно-буденного дiйсно дуже популярна, i я не виняток, тому я з ще бiльшою цiкавiстю поринула у тайни життя Майї та її сусiдiв на Лупиному хуторi, що їх змусило покинути мiське заради життя у невеликому селi. Написана книга, як i iншi цього автора, дуже цiкавою мовою, але нереальнiсть та вiдокремленiсть героїв та нереальнi збiги обставин з ними мене розчарували. Спочатку ще мала на метi поставити 4 зiрочки цiй книзi, але кiнцiвка мене змусила понизити оцiнку до 3.5.