Червоні Хащі

Я слишком многого ждала, гораздо большего желала от данного произведения. Что в аннотации, что в рецензиях эта история описывается так, будто бы автор смог рассказать всё, что нужно и даже больше о подымаемой теме. Я же ничего не нашла для себя в этой книге. Последние 20 телефонных страниц я читала несколько часов. Она ни в какую не хотела мне даваться. Я уже и не вспомню с какой такой книгой я настолько от души прокрастинировала в последний раз. Повествование ведётся от имени пожилого мужчины, Богда Ковтуна. Он вдовец и решает провести остаток своей жизни в доме престарелых, поскольку самостоятельно уже не справляется: забыл на огне картошку и чуть не спалил весь дом. Он продаёт своё жилище семье каких-то Дурслей, которые первым же делом спиливают ёлку во дворе, которую былые хозяева…

«Урешті-решт, що нам тут іще лишалося, як не промовляти дурню за дурнею і мріяти про щось хороше? На що ще від нас очікує цей світ?»

Мені аж не віриться, що цю книгу написав Фоззі. Так, так, той самий наш Фоззі, якого полюбила ще за часів «Галопом по Європам». До речі, свій твір він присвятив Ігорю Пелиху, її ведучому, якого, на превеликий жаль, уже немає з нами. Не віриться не тому, що я сумніваюся в талантах Олександра, як раз таки навпаки. Просто «Червоні Хащі» книга про старість. А до старості нашому Фоззі ще далеко. Але як же він красиво описав почуття і внутрішній світ старих людей! Як тонко змалював грань між старістю і божевіллям.

«Червоні Хащі» - це будинок престарілих. Відправляючись туди добровільно, Богдан Васильович уявляв собі милу і пасторальну картинку затишного будиночку…

Фоззі. «Червоні Хащі»

Вже кілька днів обдумую свої враження від книги Фоззі «Червоні хащі», вибач, хештег #що_читають_бібліотекарі, за запізнення. Автор взяв таку болючу і складну тему – таку як життя у притулку для літніх людей. Та не просто взяв, а безжально занурив нас разом з ГГ Богданом Васильовичем у саму типову яму безнадії і смиренності. Так склалося життя, нібито і непогано, і правильно прожите, що опинився наш дядько у Будинку літніх. З уявлення пасторального будиночку у затишному лісочку – майже нічого не лишилося. Тісні палати, несмачна їжа, утиски з боку адміністрації – ось це очікувало нашого інтелігента та вчителя. Та ось зі споду реальності, тобто калюжі із брудною водою вражень починає вимальовуватися небо (пам’ятаймо цей вислів про калюжі та зірки). Спочатку…