Украденное счастье

То хто ж у кого украв щастя? Дійсно, дуже дискусійний і цікавий твір класика української літератури. Дарма Іван Франко не написав більше драматичних творів - у його власному житті вистачало драм, а писати п’єси Каменяр і справді вмів. Перед нами любовний трикутник (якщо дивитися на твір спрощено): озлоблений через людські підступи шандар Михайло, селянин Микола, старший за свою дружину на два десятки років, та й сама Анна, що не кохає чоловіка. Ця драма показує, до чого призводять шлюб без взаємного кохання та прагнення порушити закони моралі. Мені особливо цікаво було відслідковувати ставлення сторонніх людей до цих стосунків. Ці осуд і зневага, гра на чужих почуттях, маніпулювання іншими... І.Франко, як завжди, приділяє значну увагу художній деталі, дуже тонко описує складні почуття.…

Іван Франко, якщо казати відверто, хоч і геній, але все ж й у нього бувають прикрі моменти та прикрі твори. На жаль, скажу відверто, це витвір, тобто п’єса «Украдене щастя» не вразила мене. І сталося це не через малий зміст, – о ні, там він глибинний! – але більше через саму подачу матеріалу. Цілком природньо, що на це вплинуло й моє ставлення до п’єс, які в літературному варіанті, певна річ, виглядають більш тьмяно порівняно з постановками.

Цікаво, яким чином доля вміє закручувати дороги: друзі стають ворогами і судять тебе поза очі, мерці оживають, а законні супруги стають протизаконними… «Украдене щастя» -- це драма, але не лише за жанром, але й, читаючи її, ти переживаєш драму, драму життя маленької людини.

Тема шлюбу з нелюбом в українській літературі загалом не нова, але переглянуто…