Марина Гримич у своєму новому романі, як завжди, змінила письменницьке амплуа, написавши зовсім не подібне до того, що писала раніше, й геть не схоже на усе, що г в сучасній українській літературі. Роман з потужним містичним струменем, в якому химерно переплелися різні мотиви: шістдесятники та їхні діти, життя після життя, самогубство як форма протесту, українська богема у реальному та ірраціональному вимірах...
Уже до появи друком роман якимось дивним чином створив навколо себе містичну ауру, «перетасувавши карти» авторові, редакторові та видавцям. Він то загравав з ними, то відверто знущався. И диктував свої вимоги, однією з яких було залучення до художнього оформлення робіт геніального Георгія Якутовича, котрий колись, у шістдесяті, робив разом з Параджаиовим, Іллгнком та Миколайчуком «Тіні забутих предків».
Марина Гримич у своєму новому романі, як завжди, змінила письменницьке амплуа, написавши зовсім не подібне до того, що писала раніше, й геть не схоже на усе, що г в сучасній…