Моє знайомство з Забужко. Давно хотіла її для себе відкрити, але все якось руки не доходили і ось нарешті дійшли. Книжка маленька, всього 114 сторінок, але читала я її неймовірно довго, як для обсягу - цілий тиждень. Спочатку треба було звикнути до стилю Забужко, її особистий стиль сочиться звідусюди: довгі речення, великий словниковий запас, повний, неосяжний потік свідомості. Потім в це втягуєшься і просто качаєшься на хвилях твору.
Прочитавши назву та історію роману, я чекала якоїсь жесті. В 90-их це все може й було провокативним, сьогодні воно таким не є. Думала, що тут будуть якісь оргії і шалені вечірки. Виявилось, що тут складні відносини з одни єдиним чоловіком і розкриття образу пострадянської жінки крізь її сексуальність.
В цілому мені, як то кажуть, зайшло. Читала і медитувала.… Развернуть
Я понятия не имела о чём будет книга. Отчего-то в голове вертелось, что это будет история о каком-то журналисте, ну а так, в общем, я ожидала узреть что-то по типу Дашвар, то бишь в современных реалиях. Даже когда эти ангелы присандалили к нашему злодею в антураже времён песков до рождения Христа, я всё равно ждала или полного перехода в нынешний век или параллельной линии с ним, но нет. Всё деяние происходит в каком-то мире,о понятии и местоназначении которого не задумываешься так же, как и при прочтении какой-нибудь антиутопии.
Изначально я искренне охал и ахал, предвкушая нечто наподобие мною горячо любимого К.А.Терина - Ыттыгыргын , но потом я с огорчением понимала, что некоторые словесные обороты автора были сложны мне для восприятия и я, после десяти перечиток одного и того же… Развернуть
Заговоры, интриги, психологические эксперименты - все это очень актуально на сегодняшний день. Книга написана очень красивым литературным языком, в общем, читать одно удовольствие. Написанный в жанре фантастики или, на мой взгляд, больше детективного триллера сюжет достаточно интересный, хотя и немного предсказуемый. Несмотря на хорошую закрутку сюжета все равно остается ощущение, что концовка слишком быстрая и смазанная. В сравнению с другими произведениями автора, не смотря на сложность текста (присутствует обилие научных терминов), я бы отнесла книгу к подростковой фантастике. Очень люблю автора за красивый слог, интеллектуальный юмор, философские размышления о жизни и интересные сюжеты. "Новендиалию", которая вышла позднее, эта повесть не переплюнет, но не могу не рекомендовать к… Развернуть
Така незвичайна книга Олександра Ірванця про велетенську ящірку Очамимрю, трупи, про випалений Другим Спалахом град (місто), царя та його дочок кукаколи і піпсіколи з одним нижнім тулубом та двома головами, про Кирюху та янку растаманку, некрофілію та растаман траву, яку так любила місцева молодь.
Спочатку було незрозуміло, хто така ця Очамимря, адже з її опису мені геть не йшов її образ. Було зрозуміло, що це була маленька істота, яка виловлювала пуговок та різну дрібну їжу. Проте і цього їй було достатньо, щоб почати рости і набувати неймовірних розмірів. З кожним разом її тіло, яке росло, потребувало все більше і більше їжі. Тож одного разу Очамимря запримітила істоту на двух ногах, яка стікала кров"ю та ледве пересувалась. Згодом ця істота впала та непорушно лежала. Очевидно, вона… Развернуть
В творчестве Леси Украинки после "Одержимой" начался новый виток творчества. В основу произведения лег библейский сюжет об исцелении Марии Магдалены.
В произведении раскрываются людские страсти, через внутреннуюю борьбу мыслей и действий Мириам, которая "одержима злым духом". Она влюблена в Месию, но не может жить по его учению и любить врагов как ближнего своего. Ей тяжело осознавать, что ради спасения человечества должна пролиться кровь святого человека. Девушка не находит себя и не может жить рядом с людьми.
Книга прочитана в рамках Игры в Классики.
Це друга книжка Дзвінки, що вийшла років з десять тому і за цей час була кілька разів перевидана, бо не втратили актуальності історії різних жінок з різних десятиліть минулого століття.
«Роман про батьківщину» авторка написала під час навчання в Любліні, коли зрозуміла, як сильно сумувала за батьківщиною. І це саме той випадок, коли під впливом ностальгії написався чудовий роман, де ритміка слів, ніби водограй, що не потребує розділових знаків.
Хоч мені й імпонує стиль Дзвінчиного письма, ковтати її тексти я не можу. Тому читаю і перечитую їх поступово, плавно; пірнаю у свої спогади і думаю як же точно: «…батьківщина це там, де ми народжуємось, і де буваємо довго, іноді коротко, це дороги, якими ходимо, дороги, якими тікаємо і вже ніколи не повертаємося. батьківщина - це там де нас може… Развернуть
- Тобі боляче?
- Ні.
- А раніше боліло?
- Біль приходить ці відходить, а сумніви залишаються.
Дана книга поділена на три частини: 1-ша розповідає про відпочинок у санаторії в жіночому корпусі чоловіка (Клітка для неба), 2-а розповідає про життя ОГО скорочено кінолога письменників, який заслужив свого пегаса з крилами ( Глобус України), а 3-тя про історію кохання І та Ця (Кенгуру завбільшки з цвіркуна) …
К;літка для неба. Перша частина охоплює дитинство героя, його пригоди в санаторії та дружбу з хлопчиком. Цікаво описано рідні ГГ. Також Дуже описано шикарно, коли жінки кидаються на ГГ. От, на що вони можуть піти, заради чоловічої уваги. Читати раджу. Рекомендую!!! :)))
Глобус України розповідає про життя ОГО. Він не маючи мети здобуває круту професію – конюха в інституті письменників.… Развернуть
Майже декаду тому у книжковому магазині мені потрапила до рук книга «Реквієм для листопаду». І обкладинка, і сама назва викликали у мене зацікавлення. Я прочитала цей роман-медитацію і зрозуміла, що багато з того, про що Дзвінка пише, мені близьке, запало в душу. Я знайшла її профіль у FB, аби поділитися враженнями і більше не втрачала зв’язок – ми, як не дивно, потоваришували з цією прекрасною і талановитою жінкою, якою я продовжую захоплюватися.
Перечитавши безліч творів Дзвінки, залишила для «Реквієму…» особливе місце. Кожний твір літератури є для його автора спробою пояснити собі світ і світові себе. У випадку Дзвінки Матіяш, її роман «Реквієм для листопаду» є не лише книгою пам’яті про маму, але і спробою передати відчуття гіркоти втрати близької людини. Взагалі реквієм – це траурна… Развернуть
Досі ще не траплялося мені настільки яскравої, гострої, наболілої та надзвичайно актуальної книги з історії України і не тільки... Вісім оповідань, що розгортають перед читачем широку часопросторову панораму – від Львова-Лемберґа початку минулого сторіччя до подій початку ХХІ століття на кримській Тузлі. Один день з життя людини непересічної, справедливої, безстрашної – лише один день з мільонів, які проминули у боротьбі зі споконвічним північним ворогом. Галичина, Київщина, Волинь, Фінляндія, Прикарпаття, Крим... Нескінченна війна за Волю, героїчна боротьба, що триває й донині...
Книга-подорож. Ніби й було цікаво, та особливо не вразило. Хоча й написано гарно. Задумка своєрідна - життя одної людини в зворотньому напрямку, від смерті до дитячих років.
Сумна історія, звичайно ж без хеппі-енду. Це життя, як воно є. Багато надій, мрій, сподівань… Не все справдилося. З плином часу багато чого пішло не так.
Іноді не тих кохаємо, не те знаходимо, не за тим йдемо…
В рамках личного моба Книги без рецензий.
Всі твори з цієї книги кардинально різні. Проте відчувається, що їх написала одна людина. У авторки є свій особливий стиль. Стиль по якому можна впізнати автора. Читаєш цитату з книги і розумієш, що це вона. Бо це не схоже ні на що інше.
Спершу читається трохи важко, поки ти не перестаєш звертати уваги на деяку химерність і просто починаєш насолоджуватись.
Читала на одному подиху два дні... Автор майстерно снує сюжет твору, огортаючи тебе тонким мереживом подій, що відбуваються у невеликому, Богом забутому польському містечку Стара Вишня. І ти заплутуєшся у тому павутинні інтриг та вбивств, що хвилею прокочуються містечком, як тільки туди прибуває головний герой - молодий хлопець 27-и років, перспективний юрист, що має згодом стати суддею. Кого насправді він має судити і за що? І чому місто зустрічає його так вороже? Ніч. Мертвий вокзал із зачиненими дверима. Жебрак на пероні з порадою "тікай звідси". Крик. Тіло провідниці, з якою їхав до станції. Намагання врятувати жінку. Дивні відчуття героя, що несе тіло напівживої чи уже мертвої пропровідниці. Він ледве не закохується у цей момент і ловить якийсь еротичнгий кайф від доторку. Дивні… Развернуть
Ця книга доводить, що українські жінки вміють писати, ще й так смачно. Статті з газетної колонки вдало поєдналися в книзі авторки, створивши неперевершений післясмак. Історії про вина: червоні і білі, витримані та ні, дорогі та більш доступні, після яких так і хочеться випити келих другий під час трапизи з цією книгою. Вона суміш думок (політичних, історичних, філософських, кулінарних і найголовніше своїх егоїстських(авторки) та смаків ( яскравих, гострих, солодких, ледь відчутних, насичених, нових, дивакуватих і відомих з дитинства).
Рекомендую! ( але ті хто не любить політику чи СРСР ( совок) подумайте чи потрібна вам ця книга, хоч кухня у неї смачна!)
Это не полноценная рецензия, а несколько мыслей о книге, поскольку кое-кто хотел услышать мое мнение. (И я еще не читала чужие рецензии.)
С первых строк затянул язык. Я люблю предложения на полстраницы, которые пульсируют скрытым ритмом, со сложным, но расчитываемым синтаксисом, хотя осознаю, что подобный поток сознания замедляет динамику рассказываемой истории. Лаконичным текст не назовешь, не назовешь мысль авторки концентрированной, легко обвинить Забужко в том, что то же самое содержание можно было передать существенно меньшими языковыми усилиями. Но иногда я наслаждаюсь именно таким неторопливым плетением словес с извилистыми ответвлениями несущественных, казалось бы, ассоциаций. Хотя подобный прием лучше (на мой вкус) оттенять частями с рваными диалогами или подобным антонимичным… Развернуть
В школе по украинской литературе у меня было "отлично". С огромным удовольствием я читала прозу на родном языке, и вспоминаю сейчас страницы "Собора" Гончара, "Тигроловов" Багряного, "Зачаровану Десну" Довженка. Можно даже сказать, что я люблю украинскую литературу 20-го века. Но вот с веком 21- не сложилось. Может я мало читаю, или выбираю не те книги? Вот и этому роману я долго думала, что поставить, 2 или 2,5. Решила 3. Ну вроде же я патриот.
Хотя была бы я патриотом, то наверняка поставила бы 5, просто видать у меня региональный патриотизм, а регионами мы с пани Забужко разминулись.
А начиналось все приятно. 5 лет назад я была в командировке во Львове, где встретилась с шапочной знакомой. За чашечкой кофе в потрясающей кофейне "Копальня кави" (не реклама) мы начали делиться тем, кто… Развернуть
"Тільки любов боронить од страху. Але хто (що) вборонить од страху саму любов?"
Впечатления о книге неоднозначные. Ощущение, что плаваешь в глубокой воде, но она мутная, из глубины тебя хватают за ноги водоросли и тянут вниз. Будто слушаешь чью-то больную исповедь на одном дыхании, тяжело пробираясь по предложениям на несколько страниц и перескакиваниям одной мысли на другую.
"Книжка, яка стала першим українським бестселлером, Книжка, що найбільше вплинула на українське суспільство за 15 років незалежності і просто книжка, що здатна змінити ваше життя..." - написано на обложке книги, вот насколько у нас народ любит свое рабство, что в очередной раз зачитывается, проводит параллели с сексом, смакует "ще не вмерла..", вместо того чтобы уже наконец не вырождаться, а рождаться.
Хтозна як описати цю книгу, бо ісля неї залишилися лише якісь уривки думок та приємний післясмак.
Загалом я такого не читаю, книг де немає сюжету, а сам лише потік свідомості, спогади, спостереження, роздуми.
Але ця невеличка книга сподобалась. Всього сто з чимось сторінок та читається довго й непросто. Незвично читати, коли один абзац розтягнуто на декілька сторінок.
Сподобалось, бо чимало моїх думок співпадають з авторчиними, а ті що не співпадають цікаві своєю незвичністю та несхожістю.
Прочитано в рамках игры Четыре сезона
Враження від цієї книги, як скалічена пташка, то падало, то підіймалось, і зрештою провалилось під землю. Можна було зробити фінал відкритим, залишити місце для роздумів і невдоволення, можливо, через роки написати продовження... але автор все зіпсував.
Молодий суддя приїздить до містечка сільського типу з направленням на роботу. І чого ж тут можна очікувати, як не безкінечно нудне і передбачуване провінційне життя? Виявилось, чогось таки можна, але, звісно, не того, чого б хотілося. Дивакуватий бездомний із своїми безумними передбаченнями, серія вбивств, глухонімий сталкер... Суща чортівня. Іноді було справді моторошно, але ненадовго, розчарування потроху брало своє.
Попри все, радила би прочитати цю книжку, вона невеличка і вистачає її рівно на декілька годин перед сном. Все ж таки… Развернуть
Яким чином людина стає добровільним мучеником за свої переконання, за свою країну, за свою мову? Як це стається: одразу чи поступово людина приходить до цього? Що саме спонукає її – випадок чи закономірність? Яку роль у цьому відіграє виховання та дитячі роки?
Прочитавши вибрані твори Василя Стуса, його статті та листи, складається враження, що ця геніальна людина від самого народження всотувала в себе доброту та чесність матері, ніжність та красу природи, велику любов до Батьківщини... Маленький Василько тяжко працював. Так тяжко, що „жили мало не лопали”. Ріс у великій бідності, голодував, не мав найнеобхіднішого. На його очах загинув старший брат, який підірвався на міні у 1944 році. Проте важке життя не зробило з Василька черствої та байдужої людини. Навпаки, хлопчик ріс дуже чуйним,… Развернуть
Наверное, беда расцветов литературы в молодых государствах всегда одна. Литературой считается все, что на государственном языке. нет-нет, я не хочу сказать, что книга Владимира Дибровы аж столь бездарна, что в любое другое время была бы признана макулатурой, но все же до шедевра она явно не дотягивает.
Не цепляет ни сюжетом, ни языком, ни посылом. Книга о жизни как она есть. Грустной, проблемной, неосуществленной, не такой, как хотелось.
Наверное, фишкой книги можно считать то, что жизнь прокручивается перед глазами главного героя в обратном порядке, показывая нам самое важное, то, что повлияло. Но выбор этого важного все же смущает. Конечно, я не берусь спорить с Фрэйдом, утверждавшим, что все из детства. Но не настолько же.
А сцены с гэбэшниками - такой заезженный прием, что прям… Развернуть
