Записки українського самашедшого

Знаменитое "молчание" Лины Костенко мне теперь понятно. Это творческая усталость. Мастер уже не знает про что написать вот и пишет, чтобы написать что-нибудь. Может лет двадцать назад это и читалось бы с проекцией на ссср, но сейчас это скучно и не ново. Мозг человека меняется стремительно, как и мозг общества. Мы хотим ярких впечатлений и крутых сюжетов, интеллектуальных открытий и "ах, почему же мне это не пришло в голову!" которые не дают спать долго после прочтения. Таковы реалии нашего времени. У мастера этого нет. Прочитал две страницы и устал. Начал перескакивать в надежде на чудо, но, увы. Я всегда бросаю книгу, если начинаю предчувствовать, что чуда не будет. Знаете, когда я чувствую, что тоже так могу, интерес сразу пропадает. А я так могу... но не хочу. Впрочем, если есть…

«Записки украинского самашедшего» — необычная книга. Читатель знакомится с дневником обычного украинского интеллигента, который записывает свои размышления о том, что его окружает. Читатель с первой же страницы погружается в плотное информационное поле. Только оно не растянуто в реальном времени, как мы привыкли, но сконцентрировано до максимально возможных пределов. И в этом сумасшедшем мире, наполненном грязной политикой, терактами, катастрофами, потрясениями, неурядицами в жизни — главный герой. Как тут не сойти с ума, когда ты чувствуешь себя оторванным ломтём, никому не нужным человеком? Как тут не сойти с ума, когда всё вокруг будто скатывается к апокалипсису? Разрушены надежды, подорвана вера, всеобщая апатия и равнодушие проникает во все места, во все сферы, которые тебе близки и…

Комментарий из настоящего в прошлое для будущего. Ничего не изменилось и не изменится. Точка. Прям бери и пиши вторую часть "Революцiя Гiдностi" Книга ужасна, вызывает желание забросить уже с первых трех страниц. Я стойко читала, искала плюсы. Есть хорошие абзацы, над которыми задумаешься, но... вечный депрессняк, всемасштабный коллапс, нагнетание атмосферы безвыходности и чернухи. Эти страдания главного героя, его аморфность, недееспособность... Дать бы ему по морде, ну что за сопли и истерики. Я с уважением отношусь к патриотам, людям которые меняют свою страну делом. Но здесь, просто стенания эгоистичного, ничего из себя не представляющего, псевдоинтеллектуала. Бесит, не могу... Когда уже мы, украинцы, поймем, что это зацикливание на своем "ура-патриотизме" вызывает только рвотный…

Огидна річ - наша терплячість. Наша звичка відмовляти собі у всьому. Так все може відмовитися від нас.

⠀ Ліна Костенко "Записки українського самашедшого" ⠀ Єдина і неповторна прозова книга Ліни Василівни, яка буде актуальною завжди, поки народ терпітиме і спостерігатиме. ⠀

І жах не в тому, що щось зміниться, - жах у тому, що все може залишитися так само.

⠀ Хоча книга написана про події 2000 - 2005 років, та багато в ній пророчого і злободенного. Головний герой, програміст, веде щоденник, в який записує усі катастрофи, інциденти, що трапляються не лише в Україні, а й у світі. Його занепокоєність насущним похвальна, але пасивність - відразлива. Він веде себе так не тільки по відношенню до своєї країни, а й до сім'ї. Поки будуть такі безініціативні громадяни, не буде світлого й вільного…

Нетипичный стиль для Лины Костенко - проза. Рассказ ведется от лица человека, 35-летнего программиста. Произведение написано в стиле дневника. Иногда читать тяжело, а порой невозможно оторваться. Удачно описаны события в Украине 2000-2005 годов. Очень много размышлений на тему событий в стране и бытовых проблем семьи. Очень много интересных цитат из произведений Гоголя и Булгакова, удачные цитаты автора по поводу событий в стране. Произведение сейчас очень актуально. Прочитав это произведение, понимаешь, что судьба твоего государства в руках каждого из нас. Лина Костенко любимая писательница. Рекомендую для прочтения.

Герой книги – еталонний невдаха. Він не здатен знайти нормальну роботу і заробити грошей для своєї родини, і не здатен поїхати за кордон на заробітки. Він не здатен виховати свого сина, але вважає, що в цьому винне телебачення і комп’ютерні ігри. Він не здатен навіть спробувати змінити щось в Україні, хоч і не задоволений ситуацією.. Не здатен навіть вчинити самогубство. Єдине на що він здатен – нити, що й робить протягом всієї книги. Він спеціально вишукує погані новини. Взимку холодно, влітку – спекотно -типовий архетип українця, який Ліна Костенко дуже точно зобразила в своїй книзі. Озирніться навкруги, і Ви побачите десятки таких самашедших. При цьому навколо присутні цілком нормальні і успішні люди, яким не заважають будувати своє життя ні політики, ні телебачення ні…

Дякую пані Ліні за вельми прекрасну мову, яка лилася з усіх сторінок твору! Це дійсно одна з найкрасивіших солов'їних, які я коли-небудь чув. На початку книги в мене було справжнє обурення, адже описані події трапилися 17 років тому, й було присутнє постійне відчуття дежавю. Що влада коїть з нами, що забажає з року в рік. Втім, все одно, завдяки цьому зрізу сухих подій стає чітко видно різницю в часі. Між тими покидьками й теперішніми. Між тими нами й сьогоднішніми. Між тою Україною та сучасною. Ми вчимося, вдосконалюємось, працюємо над собою. Революція Гідності - це наступна сходинка після Помаранчової, а далі революції мають відбутися не на Майдані, а в кожному з нас. Дякую пані Ліні за чудовий твір, де події розвиваються все стрімкіше й у своєму апогеї обриваються кінцем книжки,…

«Записки…» - это роман Лины Костенко, написанный в виде дневника обычного среднестатистического украинца на заре новой эры. В своем дневнике, который он вел 4 года, главный герой описывает свою жизнь, чувства и отношение к миру. Так же в книге немало подано событий мировой истории, которые он «пропускает через себя» и свой кругозор.

Этот роман поистине можно назвать одним из лучших произведений украинской литературы современности. Настоль чётко и проникновенно Лина Васильевна смогла передать все мысли и эмоции, переживания и наболевшие проблемы современного украинского народа, а особенно положения на грани формирования украинской народности страны.

Само название книги говорит за себя. С первых страниц главный герой осуждает развитие и культуру нашей страны. Этот моральный и этический…

Прочитавши, була неприємно здивована. Хіба це та сама авторка, яка писала такі шикарні вірші? Таке відчуття, наче це дві різні людини. Роман про все і одночасно ні про що. "На фермах Британії виявили коров*ячий сказ.", "У США відбувся безпрецедентний суд: якийсь чоловік покусав собаку.", "У молодої актриси в літаку вибухнили силіконові груди.", "У тещі на підвіконні зацвів алое.", "Китайській миші відростили людське вухо.", "Таїландська принцеса бачила мамонта.", "Телебачення рекламує котячий "Віскас.", "Депутат-поет відпустив бороду." (І це все реальні уривки з тексту.) Якщо б викинути подібне, то текст став би, принаймні, на половину тоншим. Мені здається, я зрозуміла весь секрет написання даного роману. Потрібно взяти газету або відкрити новини в інтернеті, виписати всі найгірші і…

Справді неоднозначна книга . Читачі розділилися на два табори :одні критикують ,інші -аплодують . Я ,мабуть ,серед тих ,хто аплодує . Але незважаючи на критиків ,я вважаю ,що КОЖЕН свідомий українець мусить її прочитати ,якби важко не було в процесі читання . Адже книга нікого не залишить байдужим .